плечах // Все покоління два-три чоловіки». Без таких героїв «нива життя» давно б здичавіла, заглухла, і тому «природа-мати» зрідка посилає їх світові («Пам'яті Добролю-бова»). Однак для Росії подібні люди - явище небажане; їхня загибель визначена наперед. Таку думку висловлює поет у вірші «На смерть Шевченка», написаному улюбленим некрасовським розміром - суворим і сумним дактилем:

Ні, не сумуйте, скажу я по щирості!

Випадок трапився трохи не бажаний.

(Переклад П. Усенка)

Автор наголошує на недоречності запізнілого каяття: суспільна жалоба є для нього виявом лицемірства. «Божа милість», «руських людей провидіння грайливеє», «Бог же позаздрив йому» - так із гірким сарказмом говорить Некрасов про причини загибелі українського

генія. Про дійсні причини трагічних поневірянь Шевченка, звичайно, не можна було говорити вголос. З іншого боку, доля пророка не може бути щасливою. Адже звичайна людська обережність, вміння вчасно подумати про себе, прагнення уникнути переслідувань і навіть страх смерті не властиві пророку:

Бо любить він безмежніше та вище,

В душі ні крихти світових заман -

так пояснює Некрасов свідомий вибір людиною своєї трагічної долі у вірші «Пророк», який розпочинається полемічним діалогом:

Не дорікай: «Забув він осторогу!

Сам згубу кличе... хто пак винен тут?»

Не згірше нас він бачить неспромогу

Добру служити, а лякатись пут.

П. Грабовський, котрий переклав цей вірш, готував цілу збірку перекладів із поезій Некрасова, куди мала увійти і поема «Кому на Русі жити добре».

Некрасовська «муза помсти і печалі» знаходила відгук у багатьох українських авторів. Так, Панас Мирний у вірші «До сучасної Музи» писав: «З слова живого скуй самопали // Й з ними між люди йди. // Бий ними, музо, всяку неправду. // Хто б не вчинив її - бий!» «Формулу» лю-бові-ненависті, створену Некрасовим («Те серце не научиться любить, II Яке ненавидіти вже втомилось»), повторювала Леся Українка: «...тільки той ненависті не знає, // Хто цілий вік нікого не любив».

Після Некрасова, який став ніби живою совістю епохи, література все частіше почала згадувати про своє суспільне призначення.

Незважаючи на зміну естетичних смаків, яка відбулася в XX ст., кращі поезії Некрасова входять у духовний фонд мільйонів його співвітчизників, безліч його рядків стали крилатими, художня виразність й емоційна сила творів поета довели свою життєвість.

М. Клодт. Ілюстрація до поеми «Кому на Русі жити добре»