основою сюжету. Це шлях у Сибір, свідомо й добровільно обраний дружинами декабристів, княгинею Волконською і княгинею Трубець-кою, в поемі «Російські жінки»; це дві різні дороги до смерті героя та героїні поеми «Мороз, Червоний ніс»; це нескінченний битий шлях, яким мандрують «коробейники» в однойменній поемі. Така побудова твору надає автору можливості прямих фольклорних запозичень. Пісні, прислів'я, прикмети, жарти, обрядова лірика й жива народна мова органічно вплітаються у тканину поетичного тексту.

Основним, підсумковим твором Некрасова є поема-епопея «Кому на Русі жити добре», яку називають і «поемою-симфонією», і «енциклопедією селянського життя». Дійсно, у цій поемі народний світогляд, риси національного характеру, звичаї, побут, фольклор російського села відтворені надзвичайно широко. При цьому мова і ритміка поеми наближені до народно-пісенного стилю (так само написаний вірш «Зелений Шум»), завдяки чому голос автора ніби розчиняється у голосах незліченних його персонажів.

Казковий сюжет поеми поєднується з найзлободеннішими для по-реформеної Росії запитаннями: чи краще стало жити селянам після скасування кріпацтва; чому звільнений народ не почувається щасливим? Семеро селян із семи сусідніх сіл, назви яких «Роззутове», «Дірявине», «Неврожайна» тощо свідчать про безпросвітні злидні мешканців, збираються докупи. Між ними виникає суперечка: кому вільно й весело живеться на Русі - поміщикові, чиновникові, попові, міністрові чи самому цареві? Несподівано діставши чарівну «скатер-ку-самобранку», що не лише харчуватиме, а й позбавить усякого клопоту в дорозі, мужики рушають у мандри (отже, знову - нескінченний шлях!), аби відшукати хоч кого-небудь щасливого. Звісно, це їм не вдається...

Поема залишилася незавершеною; за одним з авторських задумів, такого «щасливця» семеро мандрівників зустріли біля сільського шинку (веселився, бідолаха, бо вже не мав чого втрачати - усе пропив). Один із героїв поеми, Яким Нагий, також висловлює думку, що руський мужик без вина взагалі не вижив би: «Він до смерті працює, а до півсмерті п'є». У різних своїх творах Некрасов наголошував на жахливості такого життя, у якому єдиною розрадою стає коротке забуття -сон чи вино, - «в безпросвітній, глибокій ночі, без поняття про право, про Бога...» Тому, звичайно, подібне завершення поеми «Кому на Русі жити добре» мало б украй невтішний зміст. Дійсним «щасливцем», хоча теж не без сумного підтексту, поет називає майбутнього «народного заступника» Гришу Добросклонова, який радіє своїм пісням і мріям про щастя народу. Про долю самого Гриші автор говорить коротко і без жодних ілюзій: «сухоти і Сибір».

До героїв такого типу Некрасов ставився з побожною шанобливістю. Для нього саме такі богатирі духу були рушіями всієї російської історії. Поет з іронією писав про неможливість сумнівів щодо «богатирів доісторичної доби», тому що «і в наші дні виносять на

І. Левітан. Владимирка