Через 25 років поет, ніби згадуючи про цей епізод, пише: «бліда, в крові, засічена муза», - засвідчуючи цим спорідненість символа своєї творчості з реальною покатованою героїнею, гордою у своєму приниженні.

Музу Некрасова вирізняє також невгамовна сила; невипадково сучасники поета відчували в його віршах «молот, яким б'є почуття», і називали автора «екзальтованим реалістом». Якщо традиційні уявлення про поетичне натхнення досі були пов'язані з неземними пестощами ніжної, грайливої Музи, то про свою «богиню» Некрасов писав: «Залізні груди треба мати, // Аби ці пестощі приймати, // Обійми зносити такі...»

І крилатий, уквітчаний трояндами кінь поезії Пегас зазнає у Некрасова перетворень: «Не ружі - я вплітав кропиву // В його розгонистую гриву //1 гордо залишав Парнас». Таке послідовне руйнування класичних символів поетичної творчості зумовлене в Некрасова запереченням самого образа «поета-співця». Оспівувати «в годину горя красу долин, небес і моря» - це, на думку Некрасова, є ганебним. (Саме ці рядки з вірша «Поет і Громадянин» Леся Українка взяла за епіграф до свого «Поета під час облоги»). Та «спати», тобто мовчати, поетові теж соромно; і не лише обов'язок громадянина спонукає його до слова - хворе сумління, безжальна совість диктує пекучі слова. Навіть Тургенєв, який не був палким прихильником поетичного таланту Некрасова, визнавав, що його вірші «жалять» (як кропива!), обпікають читача.

Це стосується, зокрема, політичної та соціальної сатири, що посідає визначне місце у творчості поета. Іронія, гіркий сарказм, майстерна пародія, гротеск, разюча невідповідність високої самооцінки персонажа до його реальних дій та думок характеризують сатиричну поезію Некрасова. Промовистими є вже самі назви, що мають протилежний до змісту смисл: «Сучасна ода», «Сучасна балада», «Колискова», «Пісні про вільне слово», «Моральна людина»... В останньому вірші змальовано образ бездушного негідника, самовдоволеного лицеміра. Його фальшивий «добропорядний» монолог супроводжується рефреном: «Живучи згідно зі строгою мораллю, // Нікому не чинив в житті я зла». Цим підсилюється страхітливий зміст розповіді про те, як з вини «мораліста» загинули його дружина, донька і служник-кухар. Згодом у поемі «Сучасники» Некрасов демонструє яскраву майстерність у змалюванні сатиричних «портретів», створює гостру, соціально точну картину суспільного життя.

Суттєво новим явищем російської поезії стали ліричні вірші Некрасова. Вже один із перших його творів, «У дорозі», є зразком незвичного для лірики багатоголосся. Невеликий за обсягом, вірш насичується епічним змістом, стає подібним до повісті чи навіть роману. За репліками діалогу, за розповіддю героя приховано багатозначний підтекст. Про що розповідає цей твір? Подорожній, аби розвіяти нудьгу, звертається до «ямщика» з проханням щось розказати для розваги. Візник простодушно розповідає про те, як йому не поталанило в житті: одружили з дівчиною, яку «загубили пани». Власне, нічого злого вони їй не зробили: виховували змалку разом з панночкою, навчали шити, в'язати, грати на фортепіано, читати; одягали по-панському... Навіть сватався до неї якийсь «благородний» учитель; але не судилося щастя -навчену «всім дворянським манерам і штукам» кріпачку повернули з