Відкривши в собі талант поета, Некрасов перш за все піклується про реалістичну точність відтворення життя. За словами сестри митця, Орина, мати солдатська, сама розповіла йому історію свого страшного життя. Ця розповідь глибоко вразила Некрасова, але він не поспішав дати волю власному натхненню, боявся «сфальшивити», а тому ще кілька разів заходив до Орини, розмовляв з нею, аби запам'ятати її інтонації, характерні риси мовлення. Тому така разюча сила правди дихає у кожному слові вірша «Орина, мати солдатська», а заключні рядки уриваються визнанням невимовності материнської туги: «Мало слів, а горя річенька, // Горя річенька бездонная...»

Так само вірш «Роздуми біля парадного під'їзду» був написаний під живим враженням сцени, яку поет спостерігав із вікна квартири свого друга. Замальовки вуличних сценок (цикл «На вулиці») є вкрай лаконічними - зміст стиснуто інколи до кількох слів. Скажімо, драматизм епізоду арешту вуличного злодюжки розкривається завдяки лише одному рядку: «Надкусаний калач тремтів в його руці...» Перед нами людина, доведена до краю: невідомо скільки днів цей чоловік не їв хліба, якщо, вхопивши той злощасний калач, не поквапився втекти, а кинувся його їсти. Таку деталь може помітити лише той, хто сам голодував, а тому здатний виявити щире співчуття «злодієві». (На схилі літ Некрасов, уже уславлений поет, успішний видавець і журналіст, розповідав, що впродовж перших трьох років свого петербурзького поневіряння він «почував себе постійно, щодня, голодним»).

Гіркий життєвий досвід і дар співчуття знедоленим поєднувалися у поета з переживанням власної «дворянської провини», що зумовило своєрідність розвитку теми батьківщини у творчості Некрасова. «Безглузда пиха, брудна розпуста, дрібне тиранство» - такі характеристики «безплідного й пустого» життя предків передає Некрасов у вірші «Вітчизна» (свавільний характер і безкарний деспотизм батька, від якого страждали не лише кріпаки, а й сім'я, стали для поета символом дворянського рабовласництва). Батьківський дім, де він змалку навчився «терпіти й ненавидіти»; «темний, темний сад», у якому ввижається образ страждалиці-матері; спогади про «пригнічених і трепетних рабів» - усе це прокляттям лягло на юну душу. Вірш «Вітчизна» є відкритим зізнанням у ненависті; жоден з «антидворянських» творів російської літератури XIX ст. не містить таких гірких і зловтішних зізнань. «З відразою» оглядаючи «знайомі місця», поет тішиться з того, що вирубано давній ліс, що занедбано ниви, що висох ручай, що «порожній і похмурий дім» от-от завалиться...

Сільський маєток, у якому народився і зростав Некрасов, був до того ж розташований на «перехресті» двох страшних доріг. З одного боку пролягала сумнозвісна Владимирка - поштовий тракт, яким гнали в Сибір арештантів. З іншого боку - бурлаки тягли линву берегом Волги, потопаючи в піску і супроводжуючи свою нелюдську важку працю «розміреним похоронним криком». «Стогін цей у них піснею зветься», -писав Некрасов, уособлюючи в бурлаках долю і характер усього народу. Тому могутня Волга, символ Росії, колиска поетового дитинства, названа у вірші «На Волзі» «рікою рабства й туги». Слова Некрасова про «покоління людей», що живуть і гинуть на цих берегах «без сліду і без уроку для дітей», супроводжуються дошкульним риторичним запитанням до вічно «смутного, похмурого» бурлака: якби він був