Іде-гуде Зелений Шум, Зелений Шум, весняний шум!

Як молоком облитії, Стоять сади вишневії, Тихесенько шумлять; Пригріті теплим сонечком, Шумлять по-молодечому Сосновії ліси; А поруч юним листячком Щебечуть пісні юної І липа блідолистая, І чистая березонька В зеленім убранні! Шумить дрібна ялиночка, Шумить високий клен... Шумлять вони по-юному, По-юному, весняному...

Іде-гуде Зелений Шум, Зелений Шум, весняний шум!

Мовчазна «дума лютая» некрасовського героя перетворюється на ліричну сповідь саме завдяки тому, що він здатний так глибоко відчувати чари весни, сприймати її животворну красу, розуміти її пісню:

Люби, допоки любиться, Терпи, допоки терпиться, Прощай, коли прощається, І - Бог тобі суддя!

(Переклад М. Рильського)

У галереї створених Некрасовим образів простолюду є чимало таких, що стали ідеальним втіленням національного характеру. Деякі з них набули всеслов'янського значення. Так, своєрідний «гімн» російській селянці в поемі «Мороз, Червоний ніс» уславлює «тип величавої слов'янки» - її вроду, поведінку, вдачу.

Зосередженість поета на мотивах горя, страждання, недолі зумовлена як історико-культурними чинниками, так і біографічними. Дворянин за походженням, Некрасов зрікся свого середовища, відмовився їсти «хліб полів, оброблених рабами». Жахливі спогади дитинства (через жорстокість батька-тирана) переслідували його впродовж усього життя, зміцнюючи почуття солідарності з «приниженими» та «ображеними». Селянську Росію, від імені якої говорив поет, її мову і звичаї він знав змалку; виріс серед тих самих людей, яких згодом зобразив у своїх творах. Однак і життя міської бідноти було йому відомо не з чуток або з книжок. З ранньої юності, позбавлений будь-якої матеріальної підтримки з боку родичів, Некрасов зазнав усіх прикрощів голодного й бездомного життя бідняка-різночинця. Заробляючи журнальною поденщиною, він здобув неабиякий життєвий досвід, розвинув спостережливість, стикаючись із різними верствами міського населення, людськими трагедіями, з кричущими соціальними контрастами столиці. Мешканці «кутків» та підвалів, забиті нуждою люди «дна» викликали в молодого літератора таке ж гостре співчуття, як і знедолені кріпаки.