що російський поет уперше змалював бридкий, потворний, суєтний світ великого міста. На відміну від гордовитого, «строгого і стрункого» пушкінського Петербурга російська столиця в поезії Некрасова постала як похмуре, брудне, хаотичне місто, в якому розігруються жорстокі людські драми. За будь-якою з міських сцен, зображених поетом, приховано «петербурзьку драму» (такий підзаголовок має вірш Некрасова «Дешева покупка»), драму соціальних контрастів. Отже, вперше в поезії запанували теми бідності, що «згубніша за всяку заразу», беззахисності й безпорадності «маленької людини», недолі дітей - нещасних рабів, прикутих до фабричних станків... «Ввижається мені усюди драма», - писав Некрасов. Лише у Достоєвського Петербург зображений у такому «непарадному», відразливому вигляді.

Урбаністична лірика Некрасова демонструє також цілком нові для літератури жанрові форми: віршові нариси, куплети, фейлетони. «Важливим для поеми є стиль, відповідний до теми», - наголошував поет, а тому вільно використовував у своїх творах мову та фольклор міських низів, канцеляризми, бюрократичні «штампи».

Водночас Некрасов постійно нагадував своїм сучасникам про те, що Росія - це країна селянська й основну масу населення становлять саме ті мужики, яких міські мешканці бачать лише «біля парадного під'їзду» вельмож. Селяни довго, сумирно і покірливо очікують «прийому», але дарма - столичне начальство «не любить обідраної черні», і безнадійні ходаки мусять ні з чим повертатися додому...

«Оспівувати страждання» народу, який прикро вражає поета своїм терпінням, - у цьому вбачав Некрасов свій обов'язок і покликання. Химерні поетичні мрії рішуче відсувалися на задній план, а тема народної долі ставала символом громадянського обов'язку. Сувора декларативність вимоги: «Поетом можеш ти не бути - громадянином мусиш буть», - постала в поезії Некрасова як висновок з аналізу суспільного життя. Автор цієї жорстокої для лірики «формули» нарікав на брак громадянських чеснот у своїх сучасників: «...досить вже купців, кадетів, // Міщан, чиновників, дворян. // Достатньо навіть вже поетів, // Та вкрай потрібно громадян». Усе це сприяло виникненню усталеного образу Некрасова як «уболівальника горя народного», котрий водночас докоряв народові за пасивність і закликав до боротьби. Проте заслуга Некрасова перед російською поезією і народом полягає не в цьому. Поет уперше в літературі надзвичайно широко й багатогранно зобразив людину з народу, сповнену пристрастей, мрій, думок; показав її у зіткненні з різними людьми, з природою, з містом. Він розкрив народний характер у трагічних поворотах долі, у змінах, у несподіваних спалахах величі духу, у здатності піднестися над буденщиною. Таким є, наприклад, ліричний герой вірша «Зелений Шум». Повернувшись «з Пітера», де він був на заробітках улітку, додому у село, він дізнався від своєї дружини, що «якось гріх спіткав її». Довга люта зима, яка «заперла» у хаті героя із сердешною «зрадливицею», прирекла обох на нестерпні муки. Обоє мовчать: жінка чекає на кару, а чоловік і справді задумав її згубити - «та враз весна підкралася...». І пристрасне серце, скуте кригою ненависті, оживає для добра. Скільки чулої ніжності в описі весни!