багаті промови-проповіді чи заклики. Звідси такі часті в них звернення до слухача, запитання і тут же відповідь на них, наказові й кличні форми. Для того щоб вони були краще зрозумілими, поет оформлює кожну насичену важливим змістом думку в одне речення, яке становить довгий чи короткий рядок.

Розгорнуті спостереження над людиною та людським існуванням, зображення позитивних і негативних явищ суспільного життя особливостей різних країн, де поет побував і прагне передати свої враження від них, портрети-спогади про великих людей виливаються в розлогі твори, по суті цілі поеми, об'єднані в окремі розділи із своєю власною центральною темою, метафоричним образом чи картиною. Такі поезії, як «Пісня про себе» (1855), «Я співаю про тіло електричне» (1855), «Пісня про широкий шлях» (1856), «На Бруклінському паромі» (1856), вміщені в перші видання «Листя трави», насичені глибокими філософськими ідеями, гуманістичними, історичними спогадами й актуальними враженнями про світ і про себе як часточку цього вічного світу, часточку вічного людства. Вони пройняті оптимістичним пафосом. Пізніше будуть написані інші об'ємні твори, в яких зазвучать сумні думки. Вони виникнуть після громадянської війни у Сполучених Штатах, яку Вітмен сприйняв як власну трагедію і заперечував у своїх поезіях із болем, голосно, непримиренно: «Геть розмови про війну! Геть і війну саму!// Зникни назавжди з-перед очей моїх вражених // видовище почорнілих, знівечених трупів!// Це розгнуздане пекло і потоки крові - вони для диких тигрів// і вовків з висунутими язиками, а не для людей із розумом!» Це уривок з «Пісні про виставку» (1871). Безпосереднім відгуком на громадянську війну були вірші «Вертайся з поля, тату» (1865), «Однієї ночі варту незвичайну я на полі ніс» (1865). Другий з названих віршів - автобіографічний, бо вже немолодий поет брав участь у боях як санітар. Напевно, найсильнішим з усього написаного Вітменом проти кривавої війни є короткий - усього шість рядків - вірш: *Глянь униз, Ясен місяцю, і окропи це видовище, // М'яко спади додолу потоками нічного сяйва на обличчя, // Жахливі, набряклі, багрові, // На мертвих, на їхні спини, на їхні широко розкинуті руки, // Вилий на землю своє безкрає море світла, священний // місяцю*.

Вітмен створив й інші афористичні за звучанням мініатюри, філософські чи ліричні:

Про віру, покору, відданість.

Оддалік стоячи, дивлюсь, і мене найбільше вражає, яка сила людей за тим іде, хто сам не вірить в людей.

(«Думка», переклад М. Тупайла) Жінки сидять чи йдуть, і старі, й молоді,

Молоді жінки вродливі, але старі жінки вродливіші від молодих.

(«Вродливі жінки», переклад М. Тупайла)

Крізь розчахнуті навстіж двері селянської мирної клуні -Осоння, там коні й корови смичуть траву, І серпанок, і виднокруг, і обрій далекий мріє ген-ген.

(«Сільська картина», переклад М. Тупайла)