P. Мюллер. Рим.

Руїни Колізею місячної ночі

відштовхує. Джеймс використовує у своєму малюнку центральних постатей напівтони, незавершеність. Не вчинки, дії, а внутрішні переживання, слова з прихованим змістом, душевні поривання, які виявляються в жесті, посмішці, виразі очей, - усе це є основою його прози.

«Дейзі Міллер» закінчується трагічно. В Римі, куди дівчина приїхала, продовжуючи знайомство з Європою, вона захворіла на небезпечну лихоманку і через кілька днів померла. Під час останньої випадкової зустрічі з Вінтерборном уночі біля освітлених руїн Колізею Дейзі захоплюється красою краєвиду, цвірінькає щось несуттєве. А потім у неї прохоплюється запитання, чи повірив Фредерік в її заручини. Мабуть, для неї його відповідь була дуже важливою. Однак Вінтерборн поставився з байдужістю, можливо, уявною, до того, чи вона заручена, чи ні. На його зауваження про небезпечність для неї римської лихоманки звучать у відповідь такі слова юної красуні: «Мені цілком все одно, - з якоюсь незвичною інтонацією мовила Дейзі, -підхоплю я римську лихоманку чи ні». Вони дуже характерні не лише в цьому випадку своєю тьмяністю, розпливчатістю й багатозначністю. В прозі Джеймса часто зустрічаємо такий прийом, коли за недбало мовленим, начебто звичайним, незначним словом, приховується дуже глибокий зміст, сильне почуття. Такий прийом використовував у своїй драматургії сучасник Джеймса уславлений Генрік Ібсен, якого американець шанував як майстра і наслідував у п'єсах 90-х років. Пізніше цей прийом став провідним у діалогах у Хемінгуея і одержав назву «підтекст».

Раптова смерть Дейзі надає повісті сентиментально-романтичного акценту. Проте для задуму твору важливіше, що в такому сумному завершенні юного, безневинного і чистого життя в самому його розквіті теж є певна метафоричність. Ця дівчина - уособлення природного, світлого, поетичного - не може існувати такою, якою вона є, у світі штучності, умовності, бездуховності, як квітка не може цвісти на морозі.