тіні відшумілого, іншого блискучого часу. В розповідача історії - літературознавця і видавця - навіть виникає дивне відчуття, що принаймні старша з них - міс Джуліана Бордеро - за віком не може бути серед живих. Однак він помиляється. В другій половині XIX ст., а саме тоді відбуваються події в оповіданні (написання його датується 1888 p.), цілком могла жити стара жінка, котру колись, юну й чарівну, покохав геніальний поет-романтик Джеффрі Асперн, якій написав численні листи. Ці листи - об'єкт майже любовного пожадання розповідача. За будь-яку ціну він хоче здобути ці особисті пам'ятки минулого, дізнатися з них щось ще невідоме про поета, нарешті надрукувати їх для загального ознайомлення. Прагнення отримати листи таке сильне, що як він сам зізнається: «Факт прикрий, але заради Джеффрі Асперна я ладен піти на будь-яку мерзоту». Він створює досить підлий план: «Стара не хоче, щоб хто-небудь навіть словом торкнувся до її реліквій, для неї це щось особисте, інтимне, сокровенне, а віяння часу її зовсім не обходять, Бог з неюі Почати розмову про гроші - це значить втратити все. Я можу наблизитися до мети, лише приспавши її пильність, а приспати її пильність можна лише з допомогою дипломатичних вивертів. Лицемірство, подвійна гра - ось єдине, що може мені допомогти». В оповіданні на рівні сюжету йдеться про здійснення цього плану. Однак сюжетні події - це лише поверховий пласт оповіді. Як майже завжди у Джеймса, головне - це людські почуття, тонкі психологічні повороти, нюанси у людських стосунках, загадки душі, які не можна осягнути й розв'язати.

Джеффрі Асперн - вигадана фігура. Письменник надав йому риси особистостей і біографій двох поетів - Байрона і Шеллі, друзів і антагоністів одночасно. Хто знає епізоди їхнього життя і особливості вдачі, впізнає їх, сильно трансформованих у образі Асперна та в його вчинках. Однак це не так вже й суттєво. Джеймс спромігся створити образ американського поета, який насправді ніколи не існував, живою й достовірною фігурою. (До речі, в прізвищі Асперн звучить латинське «asper» - терпкий, жорсткий, впертий, дикий). Характеризуючи Асперна, Джеймс, по суті, створює свій взірець справжнього митця, в його образі втілює своє художнє кредо: «В ті роки, коли наша країна була грубою, неотесаною і провінційною... він зумів жити і писати, ставши одним із перших, і бути вільним, і широко мислити, і нічого не боятися, і все розуміти, і відчувати, і знайти вираз усьому». Однак основна увага сконцентрована в драмі, а оповідання справжня людська драма, на трьох постатях - Джуліані Бордеро, її племінниці Тіні й ви-давці-розповідачеві, що заради листів поселяється як квартирант в їхньому похмурому палаці. Цей останній персонаж - характерний для прози Джеймса «центральної свідомості». На відміну від «Дейзі Міллер» або «Уроку майстра», де оповідь ведеться від третьої особи, в «Листах Асперна» автор наближає нас до розповідача, до його бачення подій і людей ще й тим, що він веде оповідь від першої особи.

Є такі риби-причепи, які живуть завдяки іншим морським істотам, присмоктавшись до них, самостійне існування для них неможливе. Як це жорстоко не звучить, Джеймс саме так оцінює тих навкололітера-турних «причеп», хто процвітає духовно та матеріально, копирсаючись у житті й творчості великих майстрів літератури та мистецтва,