отримуючи від цього насолоду причетності й фінансовий зиск. У оповіданні це безумовно стосується героя. Звичайно, досить цинічний у своїй життєвій та професійній практиці, він пояснює свою негідну поведінку щодо обох міс Бордеро високою метою врятувати від забуття сторінки, власноручно написані геніальним поетом, і зробити їх здобутком спраглої духовної поживи громадськості. Однак письменник у своєму творі ставить питання гостро: чи можна заради досягнення навіть найвищої мети робити негідні вчинки, тобто чи «мета виправдовує засоби». І сам на нього відповідає: «Ні, не можна». Захоплений шанувальник великого Асперна чарує, закохує в себе Тіну Бордеро, пробуджуючи в ній несміливу надію на зміну своєї сумної і нудної долі. Робить це з холодним розрахунком, звичайно, не маючи ніяких серйозних намірів щодо цієї немолодої, негарної, беззахисної і дуже наївної доброї жінки, схожої на жінок із вицвілих старовинних портретів. Він запекло торгується із старою Джуліаною, яка, звикнувши до жахливих злиднів, все вимірює грішми, матеріальною користю. Тіна за своєю природністю, щирістю і ніжністю схожа для Джеймса на багатьох типових жінок. І так само нещасна, самотня, приречена на розчарування. Складніше з образом Джуліани Бордеро. У зв'язку з нею в оповіданні виникає дуже важлива для письменника проблема: як співвідноситься реальна дійсність із відтворюючим її мистецтвом? Відтворюючим чи перетворюючим? Відразлива стара, руїна колишньої юної красуні, нічим не нагадує ту, кому присвячував свої чудові вірші Асперн. Вона здається розповідачеві такою вульгарною, заземленою із своїми вічними скаргами на нестачу грошей і зростаючі ціни. Йому б хотілося її не чути і не бачити, щоб не затьмарювати світлий образ поета. Бувалий інтриган-розповідач виявляє певну наївність, намагаючись віднайти близькість, ба навіть тотожність, порівнюючи поетичний образ і життєвий оригінал, поезію і реальність. Проте вони не подібні, часто навіть контрастні. До того ж читач спочатку бачить усе лише з однієї точки зору, а насправді все складніше, примхливіше і дає простір для домислювання, до читацького власного трактування персонажів і подій. Мораліст Джеймс співчуває нещасній Тіні й карає чоловіка, який її ошукав. Після смерті тітки до рук молодшої Бордеро потрапляють листи великого Асперна і вона їх спалює. Ми можемо самі робити висновки: чи це помста ображеної жінки, чи причиною стала шляхетна думка про те, що ці листи були власністю двох закоханих і чужі руки не мають перегортати пожовклі сторінки, чужі очі вичитувати їхні таємниці?

Кожне з таких широковідомих оповідань Джеймса, як уже згадані «Поворот гвинта», «В клітці» або раннє «Облога Лондона» (1883) і одне з пізніх «Звір у хащах» (1903), звичайно, відрізняються за сюжетом, центральною колізією, виведеними в них персонажами. Однак важливіше те, що вони суттєво несхожі за загальним настроєм, емоційною забарвленістю. Залишаючись у межах психологічного реалізму, письменник змінює загальний колорит створеного ним тексту. Він може бути іронічним, навіть сатиричним, як в «Облозі Лондона», де йдеться про енергійну й розумну американську вдовицю, красуню із сумнівною репутацією, що за будь-яку ціну хоче завоювати високе становище й багатство і досягає цього, одружившись з англійським