п'яний з весілля, вона завжди із шанобливістю вішала його скрипку на стіну і вкладала його спати. І все це мовчки, з боязким, дбайливим виразом». Усе сказане про дружину трунаря - переконливий приклад напрочуд місткого лаконізму Чехова. Портрет єврея Ротшильда - більш розгорнутий і висловлювання його довші й до того ж імітують неправильність вимови. Цікаво зазначити, що в описі жалюгідної фігури музики начебто змішується об'єктивне бачення автора і суб'єктивно забарвлене - антисеміта Якова. Авторська об'єктивність - жорстока, позбавлена сентиментальної чутливості, але все разом сказане про «маленьку людину» в оповіданні свідчить про гуманізм письменника, відсутність у нього, як і у його сучасників, великих російських інтелігентів JI. Толстого, В. Гаршина, В. Короленка і багатьох інших, ганебних шовіністичних упереджень. По суті, в оповіданні «Ротшильдова скрипка» йдеться про маленьких нещасних людей, тільки двоє з них - Ротшильд і Марфа - це немовби брат і сестра гоголівського Акакія Акакієвича з «Шинелі», а третій - Яків, зображений по-новому, як жорстокий і страшний результат суспільства власників і накопичувачів. Ця постать трагічна і суперечлива. Оповідання «Людина в футлярі» належить до найвідоміших творів Чехова. Воно є складовою частиною циклу, в який ще входять «Аґрус» і «Про любов». Ці три твори мали бути структурно побудованими за відомим принципом «Декамерона» Бокаччо і пізніших збірок новел, об'єднаних таким способом. А саме: це розповіді кількох людей, що з тих чи інших причин зібралися разом і розважають один одного, згадуючи про якісь події та їхніх учасників. Чехов мав намір написати цілу збірку оповідань, умовно кажучи, про «футлярних людей», але не здійснив свого наміру. Однак і три завершених твори дають всебічне уявлення про певне суспільно-психологічне явище, яке хвилювало письменника, викликало заперечення, засудження, відразу, гнів. Усі ці власні почуття автор сам не висловлює. Він передає оповідачам оцінку згаданого явища - «футлярних людей» і їхньої негативної ролі в суспільстві, тим самим начебто відсторонюючись від нав'язування суб'єктивних думок читачеві. Явище, про яке йдеться, складне і його важко визначити якимось одим словом. Це і страх індивіда перед людьми, перед моральними настановами, а надто пересудами, забобонами суспільства, побоювання їх порушити, це і трепет перед усіма, хто має якусь владу над іншими, стоїть вище на суспільній драбині, це і страх перед усім новим, незвичним, не загнаним у чіткі параграфи, циркуляри, закони перед усім не забороненим, а дозволеним, це і боязнь вільно висловлювати свої думки, виявляти власні почуття, це хворобливий острах перед виявом природного у житті. Цей духовний, психологічний, громадський стан після появи оповідання Чехова почали називати «бєликовщиною» за прізвищем героя «Людини в футлярі» - гімназичного вчителя грецької мови Бєликова. Звичайно, справа не в тому, що цей застрашений
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||