приниження, не наважуватися відверто проголосити, що ти на боці чесних, вільних людей, самому брехати, посміхатися, і все це через шматок хліба, через теплий куток, за якийсь дрібний чин, якому гріш ціна, - ні, більше так жити неможливо!» Буркін каже: «Ну, це ви вже з іншої опери, Іване Івановичу... Давайте спати». Однак, по суті, у своїх висновках палкий Іван Іванович правий. І дійсно, люди, не лише сучасники Чехова, а й наші сучасники не наважуються на сміливі слова і вчинки, вбивають у собі «душу живу». Можна без перебільшення стверджувати, що Чехов великою мірою солідаризується з оповідачем історії про людину в футлярі. Не випадково він варіює важливу для себе тему бєликовщини в трьох оповіданнях циклу, згадує це явище і в інших творах.

ОПОВІДАННЯ «ДАМА З СОБАЧКОЮ»

Чехов написав небагато оповідань про кохання, але майже кожне з них змальовує це почуття як найбільше щастя, муку, таїну людського існування. Найвідоміші з них: «Будинок з мезоніном», «Про кохання» і «Дама з собачкою», яке розглянемо докладніше. Якщо «Людина в футлярі» та «Ротшильдова скрипка» - це трагедії безнадійно змарнованого життя, то «Дама з собачкою» - драма, яка завершується словами, може, ілюзорної, але надії. Початок твору обіцяє нам досить звичайну історію курортного адюльтере. Автор-оповідач коротко і надто виразно характеризує свого банального героя. Дмитро Дмитрович Гу-ров, заможний пан, який займає солідну посаду в банку, їде з Москви на відпочинок до теплої осінньої Ялти. Йому майже сорок років. Давно, ще студентом, Гуров одружився, має трьох дітей, веде звичайний спосіб життя - служба, клуб, ресторани, звані обіди тощо. Приємна зовнішність, гарні манери, невловимий чоловічий шарм роблять Турова улюбленцем жінок, він добре почувається в їхньому товаристві. У нього була безліч любовних пригод. Легко вступаючи у зв'язки з жінками, він так само легко розлучався зі своїми коханками, виробив до них цинічне споживацьке ставлення, позбавлене найменшої шанобливості й справжнього почуття. «Нижча раса!» - так зневажливо він називає жіноцтво, але «без «нижчої раси» він не може прожити і двох днів». Свою дружину, даму емансиповану, категоричну, владну і, як вона сама себе визначає, «мислячу», він не любить, навіть побоюється і через те неохоче буває вдома. І ось такий банальний пан на ялтинській набережній звертає увагу на молоду, невисоку на зріст, біляву жінку в береті з білим шпицем на поводку. Досвідчений ловелас думає: «Якщо вона без чоловіка і без знайомих, то не зайве було б познайомитися з нею». І знічев'я він заводить із цією самотньою і сором'язливою, мов інститутка, пані любовну інтрижку, як споконвіку ведеться на курортах. Гуров і Анна Сергіївна стають коханцями. Все відбувається, як завжди. І навіть сльози жінки після «гріхопадіння», її переживання не вражають чимось незвичним.

Однак саме тоді, коли, здавалося б, ця любовна історія мала викликати у Гурова знудження і розчарування, стається щось для нього неочікуване. Він по-справжньому закохується, почуває себе щасли