а навіть й пейзаж, змалювання Бородінського поля підпорядковані розкриттю історичного значення Бородінської битви. День Бородіна -світлий, урочистий день у житті російської армії і народу. Ранок цього дня наповнений світлом, сонцем, ясним небом. Зійшовши на курган і побачивши на світанку Бородінське поле, яке розстелилося перед ним, П'єр «завмер від захоплення перед красою видовища».

Етичний і психологічний, моральний й соціальний аспекти завжди представлено у Толстого в синтезі та взаємообумовленості. Моральна поразка передує політичному краху наполеонівської армії. Цю обставину оповідач постійно підкреслює: «Моральна сила французької атакуючої армії була вичерпана... Французька навала, немов розлючений звір, який був смертельно поранений у своїм розгоні, відчувала свою загибель... Прямим наслідком Бородінської битви було безпричинна втеча Наполеона з Москви, повернення старою Смоленською дорогою, загибель п'ятисоттисячної навали і погибель наполеонівської Франції, на яку вперше під Бородіном була піднята рука сильнішого за духом противника».

Моральну силу російським воїнам давало усвідомлення того, що вони ведуть справедливу визвольну війну. Епічний погляд на події, героїчний пафос проявилися в змалюванні масового героїзму в годину тяжких випробувань. «Піднімається нова, невідома нікому сила -народ, і навала гине», - писав Толстой в одному з чорнових варіантів роману. Здатність Толстого змальовувати масові настрої загальновизнана. Масовий героїзм, як показує Толстой, складається з конкретних дій великої кількості людей. Перемогу наближали і рядові солдати батареї Раєвського, і родина Ростових, яка благословила двох синів на бій в ім'я спасіння батьківщини, і герої партизанського руху Денисов, Долохов, і простий російський мужик Тихін Щербатий, і великий полководець Кутузов.

Кутузов і Наполеон. Захисник батьківщини завжди опоетизований -він борець за життя і щастя людей, на його боці правда. Ворог - носій зла, його моральна позиція осуджується. Така традиція класичного героїчного епосу відчутна при змалюванні Толстим історичних постатей полководців російської та французької армій. Кутузов і Наполеон протиставляються в усіх подробицях свого історичного і людського існування. Відсутність «героїчності» у зовнішності Кутузова («проста стара людина», на його обличчі «стареча лагідна усмішка»), його добродушність, батьківське піклування про побут солдатів контрастують із показним акторством Наполеона, який зосереджений на фіксації того, яке враження він справить на оточуючих. Навіть перед портретом сина він не виразив істинних (які, можливо, володіли ним) батьківських почуттів, лише «зробив вигляд задумливої ніжності». «Старість» Кутузова асоціюється у свідомості читача з чимось міцним, стародавнім, родовим, билинним, мудрим; у характері Наполеона підкреслюються риси «щасливого хлопчика», а його претензії на «керування історією» порівнюються з діями дитини, яка, «тримаючись за мотузочки, прив'язані всередині карети, уявляє, що вона править».

Разом із тим Кутузов і Наполеон - «дещо більше, ніж персонажі». Фігури російського і французького полководців виростають у символи двох різноспрямованих етичних сил. Розмірковуючи про мудрість і полководницький талант Кутузова, Андрій Волконський відзначає