високим, безконечним небом із хмарками, що пливли по ньому». Криза поглиблюється після смерті дружини. Проте народження дитини, що залишилася без матері, примусило Андрія Волконського поглянути на життя по-новому, оцінити його благодать, радіти простим земним подіям. Він починає займатись господарством, виховує Ніко-лушку, поліпшує побут селян. Однак досить швидко таке існування здається йому надто спокійним, позбавленим чогось дуже важливого. Бентежний розум князя Андрія шукає відповіді на питання про сенс буття, про призначення людини у світі.

У житті «шукаючих» героїв Толстого досить часто філософська бесіда виступає тією реальною подією, яка усе змінює. Такою є розмова Андрія і П'єра на поромі в Богучарові. Краса природи, зоряна ніч в Отрадному, закоханість у Наташу Ростову пробуджують внутрішні сили князя Андрія. Тим часом плетениця випробувань не закінчується. Пройшовши крізь розчарування в коханні, переживши драму «одруження, яке не відбулося» з Наташею Ростовою, не знайшовши також смислу і в державній реформістській діяльності комісії Сперанського, членів якої турбувало лише особисте благополуччя й улаштування приватних справ, Волконський через негативний досвід набуває більш широкого погляду на життя. Визначним етапом його духовних шукань стали Вітчизняна війна 1812 p., участь у воєнних діях, служба під началом видатного полководця Кутузова, осмислення як великої мети служіння людям, окремій людині, народу, країні. Шлях князя Андрія обривається рано. Смертельно поранений на полі Бородіна, він умирає на руках Наташі й княжни Мар'ї, заспокоєний і примирений.

Подолавши своє коло випробувань (масонство, участь у Бородінській битві, блукання у спустошеній, спаленій Москві, думки про убивство Наполеона як тирана «всієї Європи», полон), ставши учасником всенародної боротьби з іноземною навалою, П'єр також доходить до власних вистражданих морально-філософських уявлень про добро і зло, про щастя. Особливу роль у долі П'єра відіграла зустріч у полоні із солдатом-селянином Платоном Кар.атаєвим. Сприймаючи полон як належне і неминуче, Каратаєв підкорявся долі, жив у любові до всіх і кожного: до П'єра, товаришів, французів, свого «лілового песика». У свідомості П'єра з Каратаєвим асоціювалася ідея «кола», «кулі», «круглого» як об'єднуючого начала, завершеної гармонії, безконфліктного, спокійного, а іноді й покірного існування.

Пасивну філософію Платона Каратаєва розглядають найчастіше як підтвердження толстовської історичної і філософської ідеї фаталізму. Якоюсь мірою це справедливо. Важливіше, однак, зазначити, що Толстой поетизує не абстрактну, умоглядну ідею, а властиву Кара-таєву повноту світовідчування, уміння бачити і приймати життя таким, яке воно є. Саме такий «урок» Каратаєва засвоює П'єр. Після повернення з полону він відчуває себе внутрішньо іншою, більш мудрою і цільною людиною, перед якою відкрився сенс багатьох життєвих явищ. «Кажуть: нещастя і страждання, - сказав П'єр. - Так якщо б зараз, цієї ж хвилини мені сказали: хочеш залишатися, чим ти був до полону, або спочатку пережити все це? Заради Бога, ще раз полон і кінське м'ясо. Ми думаємо, як тільки нас викине із звичайної доріжки, що усе пропало; а тут якраз тільки починається усе нове, доб-