солдатів, які через нестачу підвод можуть не виїхати із залишеної населенням і військами Москви.

Щирість, простодушність, емоційність, навіть стихійність життєрадісної вдачі Наташі Ростової немов урівноважуються спокійним, стриманим, розважливим характером княжни Мар'ї Волконської. Це, так би мовити, - інший бік того самого ідеального жіночого образу в романі. Духовний аристократизм княжни Мар'ї ґрунтується на переконанні в тому, що сенс життя полягає не в розкритті потаємних глибин власної особистості, а в неухильному виконанні обов'язку. Толстовське тлумачення обов'язку як найпершої, найголовнішої із «справжніх чеснот» знайшло своє втілення в образі княжни Мар'ї.

«Жити для інших...» Духовні шукання Андрія Волконського і П'єра Безухова. Через шлях шукань і сумнівів проходять головні герої толстовського роману Андрій Волконський та П'єр Безухов. Князь Андрій переживає смугу розчарувань, гірких хибних думок, перш ніж доходить до безперечної істини - жити треба так, «щоб не для мене одного йшло моє життя». Інтерес до соціальних питань і насамперед до моральних проблем відрізняє і П'єра Безухова. «Що погано? Що добре? Що треба любити, що ненавидіти? Для чого жити, і що таке я?» -запитує він себе.

Андрія і П'єра пов'язує спорідненість душ. Друзі зустрічаються на різних етапах життя в години розчарувань, щастя, надій, напередодні Бородінського бою... Не випадково з обома героями, однаково важливими для розкриття авторської концепції в романі, де йдеться про історичні й духовні шляхи нації, ми зустрічаємося вже в перших розділах. На званих вечорах у великосвітських салонах Анни Павлівни Шерер Андрій і П'єр нудяться чужими для них світськими розмовами і марним проведенням часу. Прагнучи бути корисним Вітчизні, Андрій Волконський невдовзі їде в армію, вирішує взяти участь у воєнних діях. Проте є й інша причина таких намірів: князь Андрій обожнює Наполеона і мріє про свій «Тулон», про воєнну перемогу, яка принесе йому славу і завдяки якій він стане всесвітньо відомим. Одним із переломних моментів духовної біографії героя є перегляд усталених поглядів, відмова від шанолюбних мріянь. Андрій Волконський, поранений на полі Аустер-ліца, лежачи майже непритомний на землі з древком від прапора у руці (знамено захопили французи), бачить Наполеона, який, вказуючи на нього, з театральною пишномовністю промовляє: «Ось прекрасна смерть!» Високе небо Аустерліца як символ божественної суті життя допомагає князю Андрію відчути марноту і безглуздість дрібних людських пристрастей. Особистість французького імператора втрачає свій героїчний ореол: «У цю хвилину Наполеон здавався йому такою маленькою, нікчемною людиною порівняно з тим, що відбувалося тепер між його душею і цим

Д. Шмаринов. Андрій Волконський зі своїм полком