Діккенс активно займався видавничою діяльністю. Його журнали «Домашнє читання» (з 1850 р.) і «Весь рік» (з 1859 p.), де він друкував власні твори і твори близьких йому колег, мали неабиякий успіх. Починаючи з 1853 р. він виступав із публічним читанням своїх книг у містах Англії, Шотландії, Ірландії, а також у Парижі (1863, 1866). У 1867 р. успішно пройшла поїздка у СІЛА з виступами, хоча це було дуже втомливим для хворіючого письменника. Останній роман Діккенса «Таємниця Едвіна Друда», із цікавою детективною інтригою, лишився незавершеним, бо 9 червня 1870 р. у віці 58 років великий прозаїк помер від крововиливу в мозок.

Згадуючи про публічні виступи з читанням власних творів автора «Пригод Олівера Твіста» або «Крамниці старожитностей», які забирали у нього багато часу і сил в останні десятиліття життя, слід розповісти про одну характерну особливість таланту письменника. Діккенс був наділений неабиякими акторськими здібностями. З юнацьких років охоче брав участь в аматорських виставах і як виконавець різнопланових ролей мав великий успіх. В його біографіях, написаних різними англійськими дослідниками, є розповіді про те, як Діккенс потрясав слухачів і глядачів , коли читав свої твори зі сцени. По суті, він був творцем того, що ми називаємо тепер «театром одного актора».

Цей акторський хист став у нагоді й Діккенсу-письменникові. Його феноменально спостережливе око по-акторськи схоплювало кожну деталь поведінки майбутнього героя. Діккенс-актор фіксував жести, міміку, інтонації, усі особливості в манері мовлення тощо. Письменник умів проникнути в душу співрозмовника, навіть малознайомої людини.

Як митець, що малює з натури, Діккенс потребував щоденних вправ на спостережливість, щоденних живих вражень. Численні подорожі, насамперед славнозвісні мандрівки по Лондону та околицях столиці, давали письменнику необхідний життєвий матеріал. Дослідники визначили прототипів більшості персонажів Діккенса. В багатьох легковажних батьках із його творів вони впізнавали батьків самого письменника, що опинилися у тюрмі для боржників. І ця тюрма Маршалсі, так докладно зображена в «Маленькій Дорріт», списана з натури. Пізніше, коли молодий Діккенс вів протоколи засідань парламенту або, як газетний репортер, відвідував «холодний дім» - будинок Канцлерського лондонського суду, - все, що він там бачив і чув, закарбувалося в його пам'яті, щоб згодом на сторінках його книжок вилитися в узагальнені, майже символічні образи англійської політичної машини чи англійського неправедного суду. Зустрічі в лондонських нетрях, страждання злидарів великого, похмурого, холодного міста, побачені на власні очі, дали йому змогу так реалістично зобразити нужденний світ бідняків, як в Англії ще ніхто до нього не показував. Діккенс втручався в суспільне життя, активно воював зі злом та несправедливістю і як приватна особа, і як письменник, і як громадський діяч. Він збирав гроші для безробітних акторів, для вдів і сиріт, для старих і хворих, організовував вистави, в яких сам брав участь, а гроші від цих вистав віддавав на філантропічні цілі. Його романи «Пригоди Олівера Твіста» і «Життя й пригоди Ніколаса Нікклбі» настільки сколихнули громадську думку, що власті змушені були активізувати роботу спеціальних комісій для перевірки викладених Діккенсом фактів і зробити дійові висновки. Результати його літератур-