стояло серед купи яскраво-червоного листя, дивлячись на те, як це листя поступово зотліває; інші ще зберегли свої літні шати».

А ось ландшафт, можна сказати, індустріальної доби, часів бурхливого наступу новітньої техніки на патріархальну «стару, добру Англію»: «Невдовзі всю цю місцевість перетинатимуть залізні рейки і поїзди будуть метеорами нестися по широкому нічному простору, гуркочучи і сяючи вогнями, що притьмарюють місячне сяйво; та поки що їх нема у цих краях, хоч можна сподіватися, що вони колись з'являться. Ведуться підготовчі роботи, провадиться розвідування, ставляться віхи. Вже будують мости, опори яких, ще не перекриті фермами, тужливо переглядаються через шляхи та річки, і можна подумати, що це кам'яні закохані, яким щось стоїть на перешкоді до єднання; де-не-де вже зведені окремі ділянки насипу, але, ще незавершені, вони зараз схожі на урвиська, залиті потоками кинутих возів і грабарок, котрі вже встигли вкритися іржею; високі триноги із жердин виникають на верхівках пагорбів, під якими, кажуть, будуть прориті тунелі; все має хаотичний вигляд, все здається покинутим, безнадійно спустошеним» («Холодний дім»).

Особливо сильними емоційно, такими, що створюють тужливий, загрозливий, таємничий настрій, постають у Діккенса описи нічної Темзи і в «Холодному домі», і в «Нашому спільному друзі». Наведемо приклад з першого роману: «Ріка в той час викликала жах - вона була така похмура і начебто причаїлася, так швидко повзла між низькими, пласкими берегами, була так густо помережена якимись тінями і предметами з нечіткими, примарними обрисами, здавалася такою мертвотною і загадковою... в моїй пам'яті на цьому мості завжди тьмяно горять ліхтарі; різкий вітер божевільно кружляє навкруг бездомної жінки, що сунеться нам назустріч, монотонно крутяться колеса, а світло ліхтарів нашої карети віддзеркалюється у воді, і здається, начебто його блідий відблиск дивиться на мене... як лице, що винурюється з жахливої ріки» («Холодний дім»).

Сюжети Діккенса, в яких так багато захоплюючих, смішних або жахливих подій, дивовижних сплетінь людських життєвих історій, похмурих таємниць і загадок, добрих вчинків і кривавих злочинів, тримають нашу читацьку увагу в постійному напруженні. Романіст був майстром інтриги, яку вміло заплутував, нагнітаючи інтерес, а потім так само вміло розплутував. Слід зазначити, що в його прозі сполучаються елементи реалістично-побутової оповіді, автобіографічні й роману виховання, авантюрного, детективного, готичного, історичного романів.

Навіть дрібні випадки, буденні справи, другорядні епізоди в потоці людського існування набувають під його пером значущості, начебто побачені крізь чарівну оптику, що надає їм забарвленості, рельєфності, руху, і, як це не дивно, аромату й смаку. Видатний письменник В. На-боков, дуже вибагливий та іронічний критик, із захопленням говорив про чудову фантазію Діккенса, силу вигадки, яка створює «естетичний струм», викликає, як він це називав, «дрож між лопатками», тобто безмежну естетичну насолоду.

Для нас цікаве й те, що найяскравіші риси письменницької манери Діккенса виявилися вже у його ранній творчості, що самобутнім він був із самого початку мистецького шляху.