такого людського типу Вільяма Мікобера - «шарлатана й базіки, весь капітал якого міститься у швидких умовиводах і перебреханих спогадах... його вирізняє повна злиденність, божевільна пристрасть до дешевого чтива, постійні негаразди й нарешті унікальна життєздатність. Дурень і пройдисвіт, він тримається не за суспільство, а за власну душу, черпаючи з неї свою невгамовну життєлюбність» (Дж. К. Чес-тертон).

Взагалі можна стверджувати, що у своєму блискучому первістку Діккенс відкрив для себе і для читачів багато людських типів, художніх прийомів їхнього зображення, тем, сюжетних структур, форм гумору, іронії та сатири, особливостей мовленнєвих характеристик персонажів, багатозначних пейзажів, міських і сільських, портретів тощо. Все де увійшло пізніше в його знамениті зрілі романи. З роками різко змінювався загальний настрій творів, у них поглиблювалася соціальна критика, гострішою і виразнішою ставала постановка мо-рально-етичних проблем, ускладнювалася психологія персонажів, збільшувалася кількість сюжетних ліній, вигадливішим ставало їхнє сплетіння. Однак стиль Діккенса і характерне для нього як мислителя-гуманіста суттєво, порівняно з «Піквікським клубом», не змінювалося. Не випадково багато знавців творчості англійського класика цей роман вважають одним із кращих його творінь, якщо взагалі не най-кр'ащим. Принаймні це безумовно було те могутнє, плідне зерно, з якого виросла вся творчість Діккенса. «В еволюції Діккенса цей роман - це чиста маса світла перед тим, як були створені сонце або місяць. Він є блискотлива, незатемнена субстанція¹, з якої пізніше виникли всі його зірки» (Дж. К. Честертон).

РОМАН

«ПРИГОДИ ОЛІВЕРА ТВІСТА»

Ще не був надрукований «Піквікський клуб», коли письменник розпочав працю над новим романом - «Пригоди Олівера Твіста». Слово «пригоди» в назві твору налаштовувало читачів, уже знайомих із «Піквікським клубом», на щось захопливе і смішне. Проте їх чекало розчарування. Замість «пригод» цілком слушним було б слово «поневіряння», а події з життя маленького сироти Олівера були не веселими, а драматичними, навіть трагічними. В передмові до роману письменник визначив свій ідейно-художній задум: «Мені здавалося, що зобразити реальних членів злодійської шайки, змалювати їх у всій відразливості, з усією огидністю показати їхнє вбоге, злиденне життя, зобразити їх такими, якими вони є насправді, - завжди крадуться вони, охоплені тривогою, по найбрудніших стежинах життя, і куди б вони не глянули, всюди маячить перед ними велика чорна страшна шибениця, - мені здавалося, що показати це - значить, спробувати зробити те, що необхідне і що слугуватиме суспільству». Цей коментар виник через необхідність відповісти критикам роману, які дорікали авторові в «грубості й непристойності», були конче роздратовані тим, що герої цього твору обрані «із середовища найзлочинніших й деградо-

1  Субстанція (із лат. substantia - наявність; сутність) - незмінна основа всього існуючого, протилежна мінливому й випадковому.