був, мов вино у бочці, якось перешумувати й ушляхетнитися в душі генія, перед тим як стати справжньою літературою». Саме результатом цього процесу піднесення банального й грубуватого в ранг істинного мистецтва і став «Піквікський клуб».

У характерах центральних персонажів роману, безтурботних і заможних, які подорожують по Англії з метою «наукового» спостереження життя, автором був закладений принцип кумедної розбіжності між тим, ким вони себе вважають, і ким вони є насправді. Так, Піквік, наприклад, на думку друзів і супутників - «великий вчений». Насправді ж він - наївний джентльмен похилого віку із солідним черевцем і променистою посмішкою, який через нерозуміння реального життя постійно потрапляє у комічні ситуації. Щоправда, він не втрачає доброго гумору, гарного апетиту і щирої приязні до людей. «Спортсмен» Уїнкл - незграбний боягуз, він не вміє бігати на ковзанах, їздити верхи, стріляти з мисливської рушниці. Це, звичайно, не раз створює на катку або на полюванні комедійні ефекти. Улюбливий поет Снодграс - нездарний в поезії, як і в щоденному житті. «Переможець жіночих сердець», підстаркуватий франт, товстун Тапмен нещасливо закохується в будь-яку особу жіночої статі й т. д.

Смішні епізоди послідовно нанизуються на нитку шляху, яким рухаються цікаві до всього нового джентльмени. А це, як відомо, характерне для побудови так званого «роману дороги», а також «піка-рески» («шахрайського роману»). Ці сюжетні епізоди, як і в щойно згаданому типі роману, розбавляються різними веселими, сумними, сентиментальними або страшними вставними історіями.

У романі співіснують два світи. Один - це утопічний, вигаданий світ Піквіка і його друзів, світ ідилії суцільної -доброти, радощів, сміху, розваг, закоханості, яким і має бути людське життя. А другий -реальність з її брехнею, підступами, брутальністю, несправедливістю. На гострі кути цієї реальності раз у раз наштовхується Піквік - цей статечний пан у неодмінних гетрах, з приязними і чемними словами на устах і вірою в людей. Важливу роль у романі відіграє наскрізний сюжет. Це історія про те, як зажерлива квартирохазяйка Піквіка вдовиця Бардл своїми інтригами хоче змусити багатого простака взяти шлюб з нею або заплатити великі відступні гроші за невиконання обіцянки одружитися. Через хитромудрі судові позови адвокатів-крутіїв пані Бардл Додсона і Фогга бідний безневинний старий навіть потрапляє до в'язниці. Все, пов'язане з реальним світом, Діккенс змальовує сатиричними барвами. Дістається від нього і всьому політичному життю типового англійського міста, і рептильній купленій пресі, і тиранічним суддям-невігласам, і «витонченим» розвагам провінційного «вищого товариства», і механізму виборів, дуже схожих, при всій карикатурності, на сучасні, і армійській «показусі» - параду муштрованих солдатів і т. п. У всіх розділах, цьому присвячених, відчувається критична вдача Діккенса-реаліста, спостерігача сучасного йому

Ілюстрація до роману «Посмертні записки Піквікського клубу»