зайняв «достойне» місце у ряду найвідоміших облудних лицемірів світової літератури, таких як Тартюф Мольєра чи Іудушка Головльов Салтикова-ІЦедріна. Створюючи негативні персонажі, Діккенс використовував такі художні прийоми, як гротескне загострення, гіперболізацію аж до майже фантастичного перебільшення, карикатурне випинання провідної риси характеру, згущення барв і різкі контрасти тощо.

Проте у серці Діккенса були і невичерпні запаси ніжності й милосердя. Той, хто читав «Домбі і сина», ніколи, мабуть, не забуде смерть маленького Поля, самотньої дитини, що так хотіла тепла й ласки і яку суворий, безжальний батько намагався навчити своєї моралі визискувача. Пам'ятаєте? Потьмарений погляд хворого хлопчика, білі стіни кімнати-карцера і промені світла, сонячні зайчики на стелі, сонячні хвилі, яких йому так бракувало в житті й до яких вже несила простягти долоні. А історія маленької Нелл із «Крамниці старожит-ностей»! Старий божевільний дід і тендітна дівчинка - беззахисні в жорстокому світі власників, гнані нескінченним шляхом, який нікуди не веде. Не можна без хвилювання і співчуття читати й про дитинство Девіда Копперфілда - восьмирічного робітника в майстерні, де виробляють гуталін, або про маленьку Дорріт, яка несе на своїх вузеньких плечах відповідальність за долю цілої родини, чи про трагічне животіння хлопчика Джо, сироти, жебрака, який зроду не спав у теплому ліжку, не їв досхочу, не знав батьківської ласки.

Постаті дітей у романах і повістях Діккенса завжди змальовані з особливою сумною ніжністю. їхня безпорадність у зіткненні зі злом несправедливого суспільства, їхня зворушлива рання «зрілість», зумовлена ранніми стражданнями, - усе це викликає не тільки співчуття до них, а й протест проти світу, де діти позбавлені дитинства, а їхня щирість і чистота в'януть, як квіти від подиху морозу. Саме в дітях, підлітках знаходить Діккенс природну, неспотворену духовну красу, ті найкращі риси, що блякнуть, дрібнішають або вмирають у дорослій людині, змушеній пристосовуватися в суспільстві облудної моралі й фальшивих цінностей.

Діккенс умів зображувати дітей та підлітків не лише сентиментально, а й весело, з гумором. Такі, наприклад, кумедні герої, як маленький «містер» Бейлі-молодший, хлопчик на побігеньках у пансіоні місіс Тоджерс («Життя й пригоди Мартіна Чезлвіта») або безбатченко Хлюп, негарний і незграбний, але із золотими руками і золотим серцем («Наш спільний друг») викликають сміх, в якому, втім, приховується смуток і співчуття.

Добро може жити і в дорослих людях, але тоді вони часто стають чужими в суспільстві, «диваками», з яких знущаються і сміються. Безкорисливі й чесні, з вразливим сумлінням і щирою вдачею, вони часто потрапляють під колеса бездушної, механічної цивілізації або животіють на похмурій периферії існування, в темних нетрях великих міст.

Скільки їх, цих диваків, живе на сторінках Діккенсових творів! Відчужені, самотні, вони й справді мають якісь чудні звички, бувають кумедні, викликають жалість. Проте крізь оте дивацтво в них завжди прозирає справжня людяність, вони завжди можуть поділитися з голодним шматком хліба, із знедоленим - теплом свого серця, як Том Панч («Життя й пригоди Мартіна Чезлвіта»), як Дженні Рен - лялько