Протагоніст твору наділений передусім непомірною жадобою збагачення, золота, що відтінено і його називним прізвищем. Щоправда, Бальзак зробив його голландцем за походженням, але в основі прізвища - французьке дієслово gober (глитати, хватати), і його можна передати як «глитай». Однак разом із тим збагачення, гроші не є для Гобсека самоціллю, чим він відрізняється від старого Гранде та інших персонажів цього типу. Йому властиве також непомірне, титанічне за масштабами честолюбство, він поєднує лихваря-скрягу й філософа, гроші для нього - це також могутній засіб владарювання над людьми через їхні пристрасті, інстинкти, бажання, марнославство. В золоті, переконаний Гобсек, зосереджені всі ці сили, що правлять людьми, і той, хто, за допомогою того ж золота, підпорядковує їх собі, забирає у свої руки могутню владу над людьми. «Хіба можуть в чомусь відмовити тому, в чиїх руках мішок із золотом? -розмірковує Гобсек. - Я досить багатий, щоб купувати людську совість, щоб управляти міністрами через тих, хто має на них вплив, починаючи із секретарів і кінчаючи полюбовницями? Хіба це не влада, хіба не могутність?»

Однак слід зауважити, що Бальзак не вважав цю владу всеохоплгаючою, універсальною. В іншому монолозі Гобсека він вкладає в його уста уточнення, що ця влада всесильна «в суспільствах європейської цивілізації» і називається вона «особистим інтересом», причому останні слова даються в тексті повісті курсивом. У зв'язку з цим потрібно нагадати, що беззастережне панування особистого інтересу письменник вважав родовою рисою суспільства, яке утвердилося у Франції після Липневої революції. Як вже говорилося, він не прийняв це суспільство, йому хотілося вірити, що протистояти названій владі може аристократія, але це була утопія великого письменника. Та аристократія, що показана в повісті, менше всього на це здатна. Навпаки, саме вона є тим середовищем, яке найбільшою мірою підлягає владі Гобсека.

Тими персонажами повісті, що морально не піддаються силі, уособлюваній Гобсеком, є не аристократи, а простолюдини, стряпчий Дер-віль і вже згадувана Фанні. Непохитний у своїй непідкупності, дійсній відданості принципам честі й обов'язку, Дервіль викликає повагу навіть у Гобсека, який, при всій своїй недовірі до людської природи, довіряє йому.

Безперечним центром повісті є образ Гобсека, який піднімається над іншими персонажами, до якого сходяться всі її сюжетно-тематичні лінії. Творячи цей образ, Бальзак вдавався до перебільшень і гіперболізації, до поєднання контрастів, внутрішніх і зовнішніх (скряга-лихвар й інтелектуал-філософ, зовнішність та спосіб життя дрібного крамаря і «золотий ідол», що повеліває «жертвами»). Колись у радянському літературознавстві повість оцінювалася як «видатне досягнення реалізму Бальзака», хоч і зауважувалися «певні романтичні перебільшення» в образі Гобсека. Насправді ж цей образ і за художнім змістом, і за своєю структурою не вписується в реалістичну

О.Дом'є. Банкір