Це була ілюзія великого письменника і разом із тим своєрідна соціополітична утопія, якої він дотримувався майже впродовж всієї творчої зрілості. До того республіканець, у 1832 р. Бальзак проголосив себе прибічником партії легітимістів, найбільш правої аристократичної партії, яка боролася за поновлення правління «законної» династії Бурбонів. Названа утопія стає стрижнем соціально-політичного світогляду Бальзака й глибоко позначається на його творчості, на інтерпретації в ній дійсності. Вона загострила критику буржуазії і буржуазного порядку, критику «справа», з платформи аристократії, яка здавала позицію за позицією. Відповідно ідеалізується аристократія, яка на різних рівнях, особливо моральному, протиставляється буржуазії. Чи не провідною темою «Людської комедії» стає зображення розтліваючої дії буржуазії, ототожненої з владою грошей, на різні верстви суспільства, в тому числі й на аристократію.

Зрозуміло, що названа утопія вимагала й художнього втілення, зокрема створення позитивних героїв, носіїв ідеалу. В низці творів Бальзак змальовує образи «справжніх аристократів», які відповідають цьому ідеалові, рицарів обов'язку й честі. Таким є старий д'Егріньйон із роману «Музей старожитностей»: непохитний у своїх моральних принципах і політичних переконаннях, він веде боротьбу з підлим дю Круазьє «в благородній і незлобивій формі», не принижуючись до мстивості, не вдаючись до сумнівних засобів. Жіночий варіант цього типу - чарівна й відважна графиня Лоранса де Сен-Сінь із роману «Темна справа». Та завершений бальзаківський герой цього типу -маркіз д'Еспар у повісті «Справа про опіку», якого автор називає «втіленням аристократичності в усій її красі».

Із сімейного архіву маркіз д'Еспар дізнається, що його багатство засновується на безчесному вчинку одного з його предків, який після скасування Нантського едикту (ним гарантувалося право протестантського віросповідання) зробив донос на багатого купця-протестанта. Купця повісили, а його капітал став власністю д'Еспарів. Як справжній аристократ, для якого найвище благородство і честь, маркіз знаходить нащадка купця Жанрено з наміром повернути йому капітал прадіда. Однак проти цього рішуче повстає його дружина і, щоб утримати багатство, оголошує чоловіка божевільним і домагається позбавлення його прав. Правосуддя вирішує справу на її користь, маркіз д'Еспар програє процес, але, непохитний у своїх моральних принципах, він живе самотньо і, відмовляючи собі в усьому, збирає гроші для виплати величезної суми нащадкові Жанрено.

Зображаючи позитивного героя, Бальзак відверто прагне того, щоб він своїми моральними чеснотами викликав повагу й захоплення у читачів. Потрібно зазначити: підносячи благородного маркіза, письменник водночас викриває аристократичне середовище, нездатне його зрозуміти. Можна сказати, що д'Еспар - це втілення ідеалу Бальзака, аристократія, якою вона мала б бути, а його корислива й цинічна дружина, її брат-негідник, їхнє середовище - це аристократія, якою вона в масі є насправді. І тут виявляється, що всі ті вади й пороки, що їх автор означав як буржуазні, притаманні й сучасній аристократії, вона хіба що вміє краще їх приховувати.

Ця аристократична утопія Бальзака входила в гостру суперечність із реальною дійсністю і його прагненням бути правдивим «істориком