вражаюче своєрідним лицем», належить до молоді із соціальних низів, сповненої енергії та честолюбства, яку режим Реставрації відкинув на задвірки суспільства. Виходець із найнижчого його прошарку, селянський син, що випадково здобув освіту, він одержимо прагне зайняти в ньому місце, відповідне його розуму та енергії. Проте Жульєн поставлений в таку ситуацію, в якій для нього існує єдиний шлях досягнення честолюбної мети: шлях пристосування до суспільства, глибоко йому чужого й ненависного. Він бачить всюди замаскований егоїзм і корисливість, лицемірство, яке стало нормою стосунків між людьми, і вирішує оволодіти «наукою лицемірства» та обернути її проти навчателів, перетворити на засіб досягнення мети. В романі докладно розповідається, як Жульєн, «одягнувши мундир, відповідний часові», вправляється в цій «науці», натягнувши на себе машкару святенника.

Проте всі ці дії Жульєна вимушені, і за те, що він, порядний від природи, змушений вдаватися до подібних дій, прикидатися й лицемірити, Стендаль покладає відповідальність на режим Реставрації. Деякі його сучасники зрозуміли роман як апологію лицемірства і навіть схильні були ототожнювати автора з персонажем, що спонукало його порозумітися з ними. «Жульєн зовсім не такий лукавець, яким він вам здається, - писав він в одному з листів. - Деякі припиняють зі мною знайомство на тій підставі, що Жульєн - негідник і що він - мій портрет. У часи імператора (Наполеона. - Д. Н.) Жульєн був би цілком порядною людиною; я жив у часи імператора. Значить?»

Йначить, неприглядні дії Жульєна обумовлюються життєвою необхідністю, створеною існуючим режимом. Звідси в нього не лише обожнювання Наполеона, а й відчуття того, що він запізнився з народженням і потрапив у чужу й ворожу йому епоху.

Він і справді є вихідцем з іншої епохи, тієї епохи, що підняла до активного історичного життя весь третій стан, пробудила в ньому енергію і прагнення до самовивищення особистості, зробила доступними для молодих простолюдинів освіту й культуру. Уявлення Жульєна про свої можливості й належне йому місце в суспільстві йдуть із цієї епохи, нею ж було сформоване і його непомірне честолюбство, рушій його прагнень і дій, а також його «романтизм», про який скажемо трохи далі. Словом, за конфліктом Жульєна Сореля зі своїм часом і суспільством стоїть масштабний конфлікт історичних епох, який постійно цікавив Стендаля. І невипадково одне з найпоширеніших «розшифрувань» назви роману засновується на зіставленні й конфлікті епох: червоне - символічний колір епохи революції й наполеонівських війн, тоді як чорне, уніформа священика, в яку обрядився Жульєн Сорель, - символізує епоху Реставрації й Священного союзу.

Внутрішня боротьба героя і його прозріння. Молодий і честолюбний Жульєн Сорель поставив за мету зробити кар'єру в суспільстві, чужому й ворожому йому. Для її досягнення у нього немає жодних засобів і можливостей, крім пристосування до ненависного середовища і лицемірства, «мистецтвом» якого він примушує себе оволодівати. Постійно відчуваючи себе в оточенні ворогів, Жульєн пильно контролює кожне своє слово і кожен крок. Весь час він діє і говорить всупереч своїм переконанням і моральній природі, веде боротьбу із самим собою, яка в романі уподібнюється до «подвигів Геркулеса». Ця