Звичайно, існували об'єктивні передумови й імпульси, які спрямовували Стендаля по шляху до реалізму. Проте не слід вектор його творчого розвитку (як і інших письменників) мотивувати тільки суспільно-історичними обставинами та закономірностями літературного процесу, як це було прийнято у нас робити. Важлива роль тут належить також індивідуальному чиннику, особистості письменника. Навіть найреалістичніші твори є не лише відображенням дійсності, а й самовираженням особистості митця в усіх її складових, не тільки свідомості, а й світовідчуття, ментальності, темпераменту, підсвідомості тощо. Зрозуміло, що особистості митця належить велика роль і в тому, якого спрямування набуває його творчий розвиток.

Стендаль, хоч і прожив, принаймні в першій його половині, бурхливе і часом драматичне життя, не був яскравою особистістю в зовнішніх її виявах. Він не був ні надто діяльним, ні самовідданим у громадсько-політичних справах, ні схильним жертвувати всім заради ідеалів. Однак письменник, як пише один із найкращих стендалезнавців Б. Реїзов, «протягом всього життя безперервно і в будь-яких умовах роздумував над великими проблемами буття, про щастя, про мистецтво, про людину й суспільство, про долю націй та про розум і розглядав ці питання всебічно, з різних, іноді несподіваних точок зору. В цьому, якщо хочете, й полягає героїзм цього звичайного життя, котрий не помічався самим Стендалем».

До цього слід додати, що Стендаль нічого не хотів приймати на віру, до всього прагнув дійти своїм розумом. Відзначаючись гострою спостережливістю, він тут же піддавав спостережене неупередженому аналізу й висловлював судження, які часто виявлялися незрозумілими сучасникам. А все це також означає, що за своїм розумовим складом та індивідуальними нахилами він відповідав новому напряму, що складався в тогочасній літературі, - реалістичному. Письменник був наділений і сильною уявою, котру, однак, прагнув тримати в рамках самим же встановлених правил (у цьому давалася взнаки й класицистична традиція). І тут же в процесі творчості Стендаль забував про них, даючи повну волю уяві, і так у постійному поєднанні цих протилежних прагнень народжувалися його твори, зокрема, такі шедеври, як романи «Червоне і чорне» та «Пермський монастир».

Так все-таки ким же був Стендаль - романтиком чи реалістом? Очевидно, єдиною слушною відповіддю може бути: і романтиком, і реалістом. Ці два напрями поєднувалися в його творчості, виливаючись у неповторний індивідуальний стиль, якому неможливо відмовити в цілісності й органічності. Разом із тим слід визнати, що реалістична основа набувала змісту й значення провідного у творчій еволюції Стендаля.

Перший художній твір Стендаля, роман «Арманс», вийшов друком 1827 р. у час загального захоплення історичним романом, яке у Франції припадає на 20-і роки XIX ст. Це був роман про сучасність, більше того - про сьогодення, про що наголошувалося і в підзаголовку: «Сцени із життя одного паризького салону 1827 р.». Утім, слід зауважити, що наведений підзаголовок відбиває лише одну з двох основних тем роману, яку можна визначити як соціально-побутову, друга - психологічна - ним не охоплюється. Перша тема розгорнута в картинах столичного аристократичного середовища, яке подається в різко критичному освітленні. Ці родовиті аристократи, які були