безініціативні, нездатні самостійно мислити й діяти. Чи не найбільше вони зайняті тим, щоб ні в чому не порушити пристойність та правила, прийняті у вищому світі. Порівнюючи їх із простолюдином Жульєном Сорелем, розумна й прониклива Матильда де ла Моль без вагань віддає перевагу Сорелю - секретареві її батька, якому властиві енергія і характер, сильна воля й рішучість.

Старше покоління аристократії пережило революцію й еміграцію, але так нічого й не зрозуміло і нічому не навчилося. Замість того, щоб думати про збереження здобутого завдяки Реставрації, ці люди затівають провокаційну змову, спрямовану на те, щоб за допомогою європейських монархів покінчити з лібералами й повністю поновити

«старий порядок». Як старше, так і молоде покоління панічно боїться нової революції, їх переслідує привид якобінської диктатури, тій же Матильді Жульєн уявляється як новий Дантон, котрий на випадок революції може врятувати її та родину від гільйотини.

Окидаючи поглядом панораму сучасного суспільства, Стендаль знаходить в ньому всеохоплююче суперництво й боротьбу різних станів та прошарків. «У суспільстві, розщепленому як бамбукове стебло, - узагальнює він, - головне завдання людини полягає в тому, щоб піднятися із свого класу у вищий, котрий зі свого боку докладає всіх зусиль до того, щоб не допустити цю людину до себе». Отже, натиск знизу викликає протидію зверху, вищі прошарки влаштовують оборону, щоб зупинити цей натиск, і в результаті французьке суспільство, на думку письменника, опиняється в перманентному передреволюційному стані, що може перерости у вибух.

І справді, чи не з перших років існування режиму Реставрації він викликав у французької громадськості відчуття нетривкості, тимчасовості, яке поєднувалося з думкою про неминучість нової революції і повторення дев'яносто третього року. Особливо посилилися ці умонастрої в останні роки Реставрації. Притаманні вони були й Стендалю, який до того ще полюбляв займатися соціально-політичними аналізами й прогнозами, найбільше його цікавило питання: в якому соціальному прошарку накопичується революційна енергія, виростають нові Дантони та Робесп'єри? І він приходив до висновку, що таким прошарком є молодь, яка вийшла із соціальних низів, освічена й енергійна, честолюбна й ображена у своїй самосвідомості молодь, якій Реставрація перекрила всі шляхи в житті.

Це той аспект твору, в якому він постає як соціально-політичний роман, що містить глибокий і точний аналіз режиму Реставрації. Однак у структурі «Червоного і чорного» цей аспект, зрештою, виглядає як розгорнутий і активний фон, на якому розігрується основне дійство - драматична доля головного героя Жульєна Сореля, котрий вступає у поєдинок із суспільством Реставрації. В цьому аспекті

«Червоне і чорне» розгортається як соціально-психологічний роман, якому притаманні глибина і тонкість психологічного аналізу.

«Червоне і чорне» як соціально-психологічний роман. Головною підставою для такого визначення жанрової специфіки твору є те, що в ньому означені соціальні процеси й колізії переломлюються крізь призму свідомості й реакцій центрального героя, його внутрішньої боротьби і, зрештою, його драматичної долі. Цей герой, простолюдин «із