Зафіксуємо, що саме цих героїв письменник відносив до категорії «романтиків».

Просвітницький антропологізм позначився і на естетичних поглядах Стендаля. Пов'язуючи розуміння краси із суспільствами різних епох, різними умовами життя і системами цінностей, він доходив висновку, що люди, зрештою, вважають за прекрасне те, що є для них необхідне й корисне в практичному житті. Більший інтерес становлять його міркування про те, яким має бути сучасне мистецтво, що є його головним предметом і як цей предмет воно має виражати. І тут Стендаль входить у поле романтизму, тих дискусій і полемік, що велися навколо нього, і пристає до багатьох принципово важливих засад романтичного руху.

Тут передусім слід вказати на те, що, за визначеннями Стендаля, предметом мистецтва сучасності має бути внутрішній світ людини, її духовне й емоційне життя. Цей висновок письменника вписується в загальну стратегію романтизму, який у центр уваги поставив внутрішній світ, відкрив «внутрішню безкінечність» особистості, «суб'єктивну людину» в її глибині, складності й неоднозначності (О. Анікст). Ці ж тенденції притаманні й творчості Стендаля, а з найбільшою повнотою та інтенсивністю проявилися вони в його вершинних творіннях, у романах «Червоне і чорне» та «Пермський монастир». Другим принципово важливим аспектом естетико-художньої програми Стендаля, що вводить її в загальне русло романтизму, є надання переваги вираженню над зображенням, що в широкому плані означало відхід від «наслідувальних» художніх систем попередніх епох, чим теж ознаменувалася епоха романтизму.

Знайомство Стендаля з романтизмом відбувається в перший італійський період його життя і творчості (1814-1821), коли він самовизначився як письменник. В Італії він спілкується з молодими італійськими романтиками і повідомляє друзям, що «в Мілані відбувається запекла боротьба між романтиками й класиками [...]. Я - шалений романтик, тобто я за Шекспіра й проти Расіна, за Байрона й проти Буало». Слід зазначити, що італійський романтизм виявився особливо близьким та співзвучним Стендалю і справив на нього значний вплив, що проявилося не тільки в його творах на італійські теми.

У зв'язку з цим необхідно нагадати, що в різних країнах Європи романтизм набирав специфічних рис та тенденцій і в цілому характеризується яскраво вираженою національною своєрідністю. Це можна пояснити тим, що на відміну від класицизму, зорієнтованого на рівнях естетики й поетики на наднаціональну систему, виведену з античних взірців і «законів краси», романтизму притаманне звернення до національних джерел і традицій, які набувають значення провідних структуроутворюючих чинників. У колі західноєвропейських літератур італійський романтизм вирізнявся тим, що, по-перше, він був втягнутий у національно-визвольний рух і означився високим напруженням почуттів і пристрастей, енергією і сильними характерами, а по-друге, він не втрачав зв'язку з ренесансно-класичною традицією, яку багато хто з італійських романтиків розумів як неодмінну традицію національної культури. І те, і друге було близьке Стендалю й високо ним цінувалося, особливо перша з названих особливостей італійського романтизму.