До найвідоміших і найкращих творів Гамсуна ранньомодерніст-ського періоду належить також повість «Вікторія» (1908). За своїм змістом це теж любовно-психологічний твір, у якому продовжується специфічна гамсунівська інтерпретація кохання як почуття складного й амбівалентного, в якому зливаються екстаз і мука. У «Вікторії», як і в «Пані», домінує ліричний елемент, звучить поетичний гімн любові, її стихійній і незбагненній силі, яка «може погубити людину, відродити її і знову випекти своє тавро. Сьогодні вона дарує свою прихильність мені, завтра тобі, а післязавтра комусь іншому, така вона швидкоплинна. Та вона може накласти на тебе вічну печать, і ти палатимеш нею до своєї смертної години, бо вона - навіки».

За тематикою і стилем повість близька «Панові», але є в ній і нові риси. Вона зближена з життєво-побутовою конкретикою, розповідається в ній про кохання, що навічно пов'язало Юханнеса, сина сільського мельника, який стає відомим письменником, і Вікторію, дочку землевласника, володаря замку. В любовній драмі, що розігрується між ними, немала роль належить соціальним моментам, хоч це й не звертає твір в колію соціально-психологічного роману. Істотно новою рисою «Вікторії» є і те, що тут рівною або й більшою мірою увага зосереджується на внутрішньому світі героїні, на тому, як драма любові переживається нею на свій, жіночий лад, відмінний від чоловічого.

Після виходу у світ повісті «Вікторія» у Гамсуна розпочинається тривалий перехідний період до пізньої творчості, яка набуває іншої якості. Однак про все це вже говорилося в загальному огляді творчого шляху письменника.

Та необхідно коротко сказати про акцію Гамсуна, після якої співвітчизники почали його називати «славою і ганьбою Норвегії». Йдеться про те, що після окупації Норвегії навесні 1940 р. нацистською Німеччиною, більш ніж вісімдесятилітній письменник виступив на підтримку Квіслінга, ставленика окупантів, і «нового порядку», впроваджуваного нацистами в Європі. Цій його акції шукали різні пояснення, що могли пом'якшити ставлення до нього, але Гамсун на голосному судовому процесі над ним відхилив їх, чесно заявивши, що його приваблювала «ідея світової великогерманської співдружності, в якій Норвегія мала зайняти високе, видатне місце»; водночас він наголосив, що має, як і кожен, «право на власне розуміння добра і зла, правоти й помилки». І якщо шукати глибинну причину помилки Гамсуна, її «основу основ», то вона, гадаємо, закорінена в неприйнятті «механічної цивілізації» XX ст., пошуках інших, органічних основ буття і культури. Само собою, прикра помилка письменника не може перекреслити чи поставити під сумнів його напрочуд багатий і яскравий творчий спадок, який є окрасою норвезької і світової літератур.

В Україні творчість Гамсуна стає відомою на початку XX ст., в основному завдяки німецькому посередництву (як і загалом у слов'янському світі). Його твори викликають великий інтерес у М. Коцюбинського, О. Кобилянської, М. Яцкова та інших письменників і високо ними поціновуються. В 20-і - на початку 30-х років твори Гамсуна перекладають українською мовою («Голод», «Містерії», «Пан», «Вікторія», «Бродяги» та ін.). М. Рильський у заспіві до поеми Любов» (1940) цитує Гамсунову «Вікторію» («Любов - це ніжний вітерець, // Що віє... Ні, доволі Кнута!»), але тільки для того, щоб