Наприкінці 1801 p. Анрі Бейль пішов у відставку і повернувся до Парижа з твердим наміром присвятити себе літературі, «зрівнятися з Мольєром». У його біографії настає трирічний «період самовиховання», заповнений інтенсивною самоосвітою й літературними вправами. Він вивчає філософію, естетику, літературу, театр, починає працювати над кількома комедіями, але жодну з них не завершує. В естетиці й літературній творчості дотримується класицистичних орієнтацій, від яких згодом відійде, приєднавшись до романтичного руху. Залишиться незмінним хіба що принцип, за яким письменник має з «математичною точністю» вивчити «мову пристрастей», «людське серце» і відтворювати їх із можливою адекватністю.

Однак Бейль був діяльною й енергійною натурою і «період самовиховання» довго тривати не міг. До того ж треба було думати про заробіток та про майбутнє, і він у 1806 р. повертається до армії. Цього разу служить у військовому інтендантстві, яким відав його віддалений родич маршал Дарю. Виконуючи обов'язки імперського військового службовця, він об'їздив усю Середню Європу, вступав із французькими військами в Берлін і Відень, а назва північнонімецького міста Стендаль, у якому Бейль певний час перебував, була згодом використана як літературний псевдонім. У 1812 р. він брав участь у поході Наполеона в Росію, став очевидцем пожежі Москви, залишеної жителями, й панічного відступу «великої армії», рівнозначного катастрофі.

У 1814 p., після вступу союзних армій до Парижа і падіння імперії, Бейль, не сподіваючись на продовження кар'єри в поновленій монархії Бурбонів, подає у відставку і виїздить до Італії, де залишається до 1821 р. Розпочинається новий етап його біографії, в якому література стає основною справою життя письменника Стендаля. Він багато подорожує по Італії, вивчає пам'ятки культури й мистецтва, але живе переважно в Мілані, де постійно відвідує оперу JIa Скала, спілкується з молодими літераторами, що групувалися навколо часопису «Conciliatore» і відігравали значну роль у становленні італійського романтизму. Власне, в Італії Бейль стає професійним літератором, але починає не з художньої літератури, а з біографічної, критичної, істо-рико-культурної тощо. Зазначимо, що в його творчій спадщині ця література кількісно значно переважає художню. Його першою друкованою книжкою були «Життєписи Гайдна, Моцарта і Метастазіо» (1817), в якій він мав на меті ознайомити французів із музичним життям Австрії та Італії.

Стендаль належить до письменників, яких вирізняє широта мистецьких зацікавлень. Наступною його книжкою була «Історія живопису в Італії» (1817), де він звертається до іншого мистецтва, не менш йому близького, до живопису. Слід зазначити, що постійний інтерес до мистецтва є його характерною індивідуальною рисою.

Того ж 1817 р. Бейль видав ще одну книжку - «Рим, Неаполь і Флоренція», в якій повернувся до змалювання сучасної Італії, її суспільно-політичного устрою, побуту і звичаїв різних верств, культури тощо. Ця книжка примітна й тим, що в неї введено чимало сценок і замальовок з італійського життя, які за своїм стилем належать до художньої прози. Слід зазначити й те, що це був перший твір письменника, що з'явився під псевдонімом Стендаль