єднується з філософськими медитаціями про неминуще, що присутнє в цій поезії як невідступна й тривожна тайна: «Ніхто ще не збагнув, не зрозумів // Речей жаских, і не знайти їм ради, // Що все тече, минає без слідів...» (Переклад М. Ореста). Поетові притаманний подив перед життям як незбагненним даром, перед людиною та розмаїттям її життєвиявів, подив, у якому мудрість поєднується з наївністю, можливо, тонко розігруваною. Особлива чарівність поезії Гофмансталя у тому, що «метафізика» в ній переноситься в медитації настрою або душевний стан, що навіюються поетом і діє на читача великою мірою позасвідомо. Цій поезії притаманна музичність, яка не сходить до гри спібзвуччями: тут семантика й звукова матерія слова зливаються, породжуючи одухотворену музику.

Щодо російської поезії на межі століть, то її розвиток, як і літератури загалом, продовжувався в загальноєвропейському руслі й ритмі. Як і в більшості європейських літературах, фундаментальний перелом у ній розпочинається в 90-х роках XIX ст. і завершується на початку XX ст. Цей перехід російської літератури на новий етап і в нову якість тісно пов'язаний із символізмом, який набув у ній потужного розвитку. В сучасній науці утвердилася думка, що «російський символізм є найбільш значний після французького» (П. Брюнель).

Символізму належить принципово важливе місце в історії російської літератури. З нього починається модерна російська література; за віху, що означає його з'яву, вважається трактат Д. Мережковського «Про причини занепаду й про нові течії сучасної літератури» (1892), де була оголошена його програма як «рух в глибину», до метафізичної сутності світу, і «три головні елементи нового мистецтва: містичний зміст, символи й розширення художньої враженнєвості». В російському символізмі теж домінувала лірична поезія і він теж знаменував початок нової великої поетичної епохи. В ньому виокремлюються «дві хвилі» або «два покоління», які досить суттєво відрізняються. На першому етапі, який представляють Д. Мережковський, 3. Гіппіус, В. Брюсов, К. Бальмонт та інші поети, в ньому ще не визначилася глибинна самобутність поезії, і він зазнавав значного впливу французького символізму.

«Друга хвиля» російського символізму припадає на перше десятиліття XX ст., коли він досягає розквіту; її найзначніша подія - група «теургів» (В'яч. Іванов, Андрій Бєлий, О. Блок). На цьому етапі він визначається як своєрідне явище європейської символістської літератури зі своєю світоглядно-художньою своєрідністю, в яку входить глибинна національно-культурна традиція. Формується ця парадигма під впливом філософії В. Соловйова з його трактуванням символізму в дусі християнізованого неоплатонізму як вираження «вселенського духовного цілого», трансцендентних істин і тайн. Провідна роль тут належала названій групі, поети якої мислили себе творцями (теурга-ми) одухотвореного світу, що мав наступити.

Г. фон Гофмансталь