радощів і страждань, надін і розчарувань, неминуче приводить до втоми, бажання забуття, невіддільного від смерті: «Позбувшись життєвої мряки, // Бажань, і страху, і надій // - Тоді складаємо ми дяку // Богам у щирості своїй, // Що не завжди життя триває, // Що мертвий вже не оживає, // Що річка втомлена конає, // Віддавшись глибині морській».

(Переклад М. Стріхи)

Перед лицем забуття і смерті людський дух вдається до міфотворчості, «творить свій вічний міф, що включає пам'ять про минуле й проекцію в майбутнє». Ця міфотворчість, цей міф злиття з вічною природою є, за Свінберном, єдиною можливістю долати самотність й зникнення людської особистості, що здійснюється в мистецтві і є його чи не найважливішим призначенням і сенсом. Проте ці мотиви фатальності людської долі поєднуються у Свінберна зі справжніми гімнами красі й радості життя, його безмежності й незнищенності. Як інтродукція в поетичний світ Свінберна звучить ця строфа з його трагедії «Аталанта в Калідоні»: «Коли творилися люди // В пітьмі прадавніх літ, // Час їм поклав у груди // Смутку довічний гніт, // Щастя й розлуки стогін, II Літо - й осінній шквал, // Неба непевний спомин, // Пекла нестримний шал, // Силу - і руки кволі, // Любов - рушія борінь, // Ласку сліпої долі // Й смерті похмуру тінь».

(Переклад М. Стріхи)

На межі ХІХ-ХХ ст. інакше розвивалася ірландська поезія, теж англомовна внаслідок відомих історичних обставин. У цей період Ірландія переживає небувале культурне піднесення, яке ввійшло в історію під назвою Кельтського Відродження. Це запізніле відродження було пов'язане з національно-визвольним рухом проти англійських колонізаторів, який активізується на межі століть і приводить до трагічного Великоднього повстання 1916 p., а згодом і до проголошення Free State (вільної держави) в 1922 р.

Одним із провідних діячів Кельтського Відродження і найвидат-нішим ірландським поетом цієї епохи був Вільям Батлер Ейтс (1865-1939). Свою творчу програму він формулював у збірнику есеїв «Кельтські сутінки» (1893) як повернення до глибинних національних джерел, ірландської міфології та фольклору і відродження на цьому ґрунті національної культури. Кельтська міфологія і фольклор були для нього чимось незрівнянно більшим, ніж джерелом тем і мотивів, ремінісценцій і алюзій. У них він знаходив глибинну основу національної культури, духовну й художню традицію, що відповідала його уявленням про мистецтво. В них, за визначеннями поета, втілені «велика пам'ять», «пам'ять природи», в них промовляє загадкова «пам'ять буття». На них базується міфопоетика Ейтса, що проймає його поезію і ще більше - драматургію, яка теж має поетичний лад і форму. Однак при цьому поетові були неприйнятні національна відго-родженість і упередженість. Писати для ірландців і водночас для всіх, відкривати всім багатства ірландської культури й збагачувати ними європейську культуру - така була подвійна мета Ейтса.

Щодо стильової належності поезії Ейтса, то її домінанта, безперечно, символістська, хоча їй притаманні й неоромантичні елементи та тенденції. Він вважав, що за своєю природою і суттю мистецтво є