і тайн. Навіть такий відомий учений, як О. Лосєв, пише про символізм, що «цей напрям у літературі й мистецтві здебільшого розумів символ дуже вузько, а саме як містичне відображення потойбічного світу в кожному окремому предметі й істоті поцейбічного світу».

Однак ця концепція символізму, виведена із філософії В. Соловйова і певних явищ російського символізму (група «теургів»), неприйнятна для символізму французького, німецького та й багатьох явищ самого російського. Щодо французького символізму, то за винятком пізнього П. Верлена і деяких «малих символістів», подібні наміри були йому не властиві. їхня творчість мала переважне спрямування до поетичного відображення «поцейбічного світу», але в інших аспектах і вимірах, образах і формах, ніж у поезії попередніх епох.

Семантиці й поетиці французької поезії символізму притаманні дві засадничі риси, які в ній переплітаються й поєднуються. З одного боку, в поезії відбувається вивільнення безсвідомо-інтуїтивного, емоційно-настроєвого і пошуки його неопосередкованого вираження, сугестивного слова, тобто такого, що діє поза «сенсами», «музикально» навіює настрої, переживання, душевні стани. З другого - у поезію входить метафізика (в первісному й основному значенні - те, що за «фізикою», за фізично-чуттєвим), але не у вигляді розробки філософських тез чи мотивів. Це метафізика, що є умонастроєм, душевним станом тощо, і теж не піддається прямому словесному вираженню. Її вираженням стає символ, який у відчутних формах передає невідчутний зміст. Проте у французьких символістів здебільшого невідчутне не є непізнавальним, «потойбічним» - воно є «поцейбічним», існуючим як ідеї, абстракції, універсали, передчуття, осяяння, конденсації духовних і душевних станів.

Перша з вищеназваних символістських тенденцій знайшла найяскравіше втілення в поезії Поля Верлена; на інший лад вона явилася у поезії Артюра Рембо, котрій не чужа і друга тенденція. Однак найповніше вона проявилася в поезії Стефана Малларме. Прагнучи до вираження в поетичному слові «чистої сутності речей», він потребував «сугестивної магії», щоб надати йому поетичної чарівності й виразності. Про цих видатних поетів докладніше буде сказано далі.

Символізм у європейському масштабі є досить складним і неоднозначним явищем, в якому можна визначити три основні світоглядно-естетичні аспекти. Перший характеризується спрямованістю на вираження вищого, непізнанного світу, того, що «невидиме очима» й чуттєво не сприймається, на його містичне осягнення й переживання (досить виразно це проявляється у збірці Верлена «Мудрість» і особливо у «Віршах про Прекрасну Даму» Блока). Другому притаманний інтерес до світу підсвідомого і прагнення до його ірраціонально-інтуїтивного осягнення і вираження (тут можна назвати «Непрошену» й інші ранні драми Метерлінка). Третій, суть якого полягає у витворенні нової естетики й поетичної мови, спрямований на вираження нового відчуття і переживання сучасного буття (він домінує у французьких символістів, у німця С.. Георге та інших поетів). Зрозуміло, що чіткого розмежування цих спрямувань не існує, йдеться саме про характерні тенденції у спектрі символістської поетичної творчості.

Наприкінці XIX ст. символізм поширився й на бельгійську літературу, яка в той час була переважно франкомовною. Її найвидатнішим