особливістю є також безперечна перевага неоромантизму. Тісніший зв'язок між неоромантизмом і символізмом існував у французькій літературі, але й розмежування між ними тут пролягає досить чітко. Майже повністю зникає воно в німецькій та австрійській літературах, і явища, аналогічні тим, що у Франції чи Росії називали символізмом, тут визначалися як неоромантизм. Подібна нерозмежованість спостерігалася тоді і в польській, угорській та інших літературах Середньо-східної Європи, включаючи й українську. Можна констатувати, що у цьому регіоні, як і в німецькомовному, символізм розвивався в загальному потоці неоромантичних течій та тенденцій.

У поезії останньої третини XIX - початку XX ст. інтенсивна взаємодія відбувалася між символізмом та імпресіонізмом. На відміну від інших художніх течій XIX ст., які раніше склалися й набули повного розвитку в літературі, імпресіонізм спершу виник та розвинувся в живописі й справив значний вплив на інші види мистецтва, в тому числі й на літературу. Його зачинателі, французькі живописці Е. Ма-не, К. Моне, О. Ренуар, Е. Дега, К. Піссаро, А. Сіслей, притримувалися переконання, що предмет не можна відділяти від його сприйняття. Він у них зливається зі сприйняттям. Відповідно їхнім девізом стає: «Митець має писати тільки те, що він бачить, і так, як він бачить». Це ж прагнення передавати чуттєві враження, спираючись на спостереження й враження, було притаманне й літературному імпресіонізму, який у Франції зароджується майже одночасово з живописним і розвивається не без його впливу.

Імпресіонізм виникає на етапі високого розвитку європейської художньої культури, досягнутого наприкінці XIX ст. Витонченість сприйняття і відчуття, загострена враженнєвість, тонкість і точність, при удаваній недбалості, відтворення динаміки й багатства відтінків як зовнішнього, так і внутрішнього світу людини, - усе це знаходить завершене втілення в «поетиці враження» імпресіонізму. Здається, нібито в творах мистецтва з'явилася надчутлива плівка, яка з незнаною раніше тонкістю передає перетікання барв і відтінків, гру світлотіні у зовнішньому світі й внутрішньому житті людини. Неважко здогадатися, що це особливе значення мало для такого тонкого виду мистецтва, яким є поезія. В поезії останньої третини XIX - початку XX ст. імпресіонізм розвивався як окремою течією, так і у взаємодії з іншими, виявляючи особливу схильність до синтезування.

Однак найзначнішою течією тогочасної поезії, безперечно, був символізм. І річ не лише в тому, що він набрав тоді найбільшого поширення в літературі, - через нього пролягали магістральні лінії руху європейської поезії. На ньому зупинимося дещо докладніше, враховуючи ще й те, що програмами загальноосвітньої школи передбачено обов'язкове вивчення поезії французького й російського символізму.

Попередньо слід зазначити,-що уявлення про символізм, поширене у нас донині, хибують на однобічність і спрощеність. Вони все ще Засновуються на тлумаченнях, що склалися в Росії й Україні на початку XX ст. і в радянському літературознавстві зазнали поверхової соціологізації. Ці тлумачення полягають у розумінні символізму як мистецтва, що відвертається від реалйгого світу і спрямовується на осягнення і вираження трансцендентних, тобто таких, що існують поза чуттєвим сприйняттям і досвідом, власне, потойбічних сутностей