НОВІ ПОШУКИ І ВІЯННЯ У ПОЕЗІЇ НА МЕЖІ XIX—XX ст.

На межі ХІХ-ХХ ст. з'являються нові художні течії та стилі, які урізноманітнюють і ускладнюють літературний процес в Європі й СІНА, - натуралізм й імпресіонізм, неоромантизм і символізм. У поезії у той час провідна роль переходить до вищеназваних нових течій. Посилюється розмежування в її розвитку, активізуються художні пошуки у різних напрямах. У цілому можна зазначити, що в останніх десятиліттях XIX ст. поезія знову виходить на авансцену європейської літератури, розпочинається нове її піднесення, нова велика поетична епоха, котра охоплює принаймні її першу третину XX ст.

Зазначені течії різною мірою виявилися в поезії - від порівняно слабого прояву, як це було з натуралізмом (тут певним винятком є хіба що німецька література), до масштабного й потужного, як це було із символізмом у більшості європейських літератур. Якщо натуралізм, що вийшов із реалізму середини XIX ст., в основному проявився у прозових жанрах, то символізм, навпаки, виявився течією, найбільше відповідною поезії, і саме в ній знайшов найповніше вираження. Щодо імпресіонізму й неоромантизму, то їхнє поширення було рівномірніше, але зі значними відмінностями в різних літературах.

Однак, маючи справу з напрямами й течіями, необхідно остерігатися схематизації руху поезії, підведення його під певні рубрики. Не будемо забувати, що вони не є макроструктурами літературного процесу, усталеними й визначеними в часі й просторі, а швидше началами поетичного мислення й творчості. Вони вільно співвідносяться і взаємодіють, витворюючи неповторні й у той же час певними гранями близькі або й споріднені індивідуальні стилі митців. Не враховуючи цю динаміку й взаємовідкритість течій і стилів, неможливо наблизитися до адекватного сприйняття руху поезії останньої третини XIX -початку XX ст. Така взаємовідкритістьі взаємоперетікання існували не лише між символізмом і неоромантизмом, генетично спорідненими течіями, а й між символізмом та імпресіонізмом, які мають різні витоки.

В одних літературах символізм і неоромантизм досить чітко розмежовувалися, в інших зближувалися настільки, що їх сприймали як один напрям. Перший варіант властивий англійській літературі, в якій неоромантики (Р. Стівенсон, Д. Конрад, Р. Кіплінг, А. Свінберн та ін.) фактично не були пов'язані із символістами, характерною її