винятком є неоромантизм, головним вогнищем якого вважається англійська література. Однак повного розвитку в масштабах всього європейського культурного регіону вони набувають на межі століть. При цьому не слід забувати, що в різних літературах їм властива національна специфіка, що в них проявлялися вони з різною інтенсивністю і виконували досить різні функції.

У французькій літературі натуралізм сформувався ще в 60-х роках, набув розвитку в 70-80-х і занепав у 90-х роках, частково розчинившись у різних течіях. В інших літературах (за винятком англійської, де він почав формуватися ще у 60-х роках) він поширюється наприкінці XIX - на початку XX ст. При цьому в літературах, котрі не зазнали розквіту реалізму, як-то в німецькій або американській, він набуває виразно інших функцій і значною мірою інших форм. У цих літературах він знаменував глибокий перелом і перехід у нову якість. Найчіткіше це проявилося в німецькій літературі, і не випадково в цій країні усталився погляд на натуралізм як на новий «Sturm und Drang»¹, не менш важливий за своїми наслідками, як на початок переходу до літератури XX ст.

У загальному обрисі така ж картина в європейському масштабі вимальовується і з появою та рухом імпресіонізму. Він теж формується у французькому мистецтві й літературі в 60-х роках, завойовує визнання в наступне десятиліття, а в інших країнах Європи й США поширюється на межі століть. Особливістю імпресіонізму є те, що на відміну від інших художніх течій і стилів ХІХ-ХХ ст., які народжувалися в літературі й підхоплювалися іншими мистецтвами, він спершу сформувався у живописі й набув саме в ньому найяскравішого розвитку. Загальновизнано, що літературний імпресіонізм зазнавав значного впливу живописного, але слід тут уточнити, що стосується це, головним чином, імпресіоністичної прози, яка справді вчилася у живопису і перекодовувала його художню мову на свою - словесну, тоді як імпресіоністична поезія більше орієнтувалася на музику і музичність.

Художня система імпресіонізму запрограмована не на раціональне осмислення та аналіз життєвих форм і явищ, як це маємо в системі реалістичній, а на їхнє чуттєве сприйняття, на Враження і передчування. Митці-імпресіоністи задовольняються чуттєвим образом, передоручаючи його осмислення і аналіз глядачеві чи читачеві. Для них важливо виразити, як вони бачать і відчувають, а не те, що вони про це думають. Назва цієї течії походить від французького l'impression -враження; так К. Моне назвав свою картину «Враження. Схід сонця», яка стала предметом насмішок у журналістів. Однак ця назва виявилася такою, що виражає сутнісні риси течії і з часом стала загальноприйнятою для імпресіоністів. Для них першорядне завдання полягало у відтворенні враження в його чуттєвій повноті, багатстві півтонів і відтінків. Однак враження двоїсте за своєю психологічною природою, воно є «зліпком» того, що об'єктивно існує, і воднораз його відбитком у свідомості, суб'єктивним образом. У процесі свого розвитку імпресіонізм дедалі більшою мірою суб'єктивізувався, перетворюючись на вираження «суб'єктивної особистості».

1  «Буря і натиск» (нім.).