ВСТУП

В останніх десятиліттях XIX - на початку XX ст. у європейських і американській літературах з'являються нові течії й тенденції, виникають нові домінанти її розвитку, що дають можливість говорити про зміну літературних епох. Нова епоха характеризується урізноманітненням і ускладненням літературного процесу на різних його рівнях. Так, якщо в попередню епоху від початку XIX ст. і до останніх його десятиліть існували дві великі художні системи, романтизм і реалізм і до їхнього руху та взаємодії в основному сходив літературний процес, то на межі ХІХ-ХХ ст. з'являються нові течії, серед яких найзначнішими були натуралізм та імпресіонізм, неоромантизм і символізм. І що особливо прикметно, вони виходять на передній план у розвитку літератури, потіснивши романтизм та реалізм, котрі на межі століть переживають кризу, розпадаються і трансформуються (це засвідчується й появою таких утворень, як неоромантизм і неореалізм).

Ці процеси й трансформації в художній творчості були пов'язані зі зрушеннями й змінами в суспільному житті, з кризовими явищами «класичного» капіталізму, які на межі століть проявляються дедалі гостріше й навальніше і вже за порогом XX ст. вибухають Першою світовою війною, що стала жорстоким стресом для існуючої системи, а далі революціями й встановленням тоталітарних режимів у Росії, Італії, Німеччині та інших країнах. Однак зміни в художній творчості не є прямим породженням соціально-економічних процесів. Вони безпосередньо витікають із тих змін та зрушень, що відбуваються у світосприйнятті епохи, у громадській та індивідуальній свідомості, і є їхнім художнім узагальненням та висловом.

У цьому аспекті межа XIX - XX ст. є початком кризи гуманістичної культури, започаткованої добою Відродження, переглядом і запереченням її принципів та вартостей. Світоглядною основою цієї культури була «філософія розуму» - в широкому розумінні базового світоглядного принципу, притаманного освіченим верствам. На межі XIX -XX ст. завершується ця гегемонія розуму й віри в можливість раціонального пізнання й впорядкування буття. Ця віра засновувалася на постулаті тотожності буття і мислення, на впевненості в тому, що наші поняття та уявлення ідентичні законам та структурам буття і є їхніми специфічними відповідниками. Розчарування в можливостях раціонального пізнання світу, у «всесиллі розуму» породжує інтерес