У Бодлера маємо не тільки ліричний порив прилучитися до вічності й безмежності (що було вже у романтиків), а й прагнення прилучити їх до свого внутрішнього світу, зробити їх складовою свого духовно-ду-шевного простору. Більше того, як слушно сформулював Г. Косиков, «бодлерівська «безкінечність» насправді виявляється пейзажем його власної душі, що розрослася до розмірів світобудови, до масштабів символічного вселенського храму».

З усіма цими задумами пов'язані й бодлерівські пошуки відповідностей різних відчуттів - кольору, звуку, запаху, за якими відкриваються відповідності мистецтв (correspondence des arts), що базуються на цих первісних відчуттях, їхні взаємозв'язки й взаємодії. Природа - храм живий, де символів ліси Спостерігають нас і наші всі маршрути; Ми в ньому ходимо, й не раз вдається чути Підмурків та колон неясні голоси. Всі барви й кольори,всі аромати й тони Зливаються в могуть єдиного єства. І зрівноважують їх вимір і права Взаємного зв'язку невидимі закони.

(Переклад Д. Павличка)

Усі вони, ці відчуття, - породження «єдиного єства», всім їм властива глибинна взаємопов'язаність, що витікає із взаємного зв'язку невидимих законів. Митці мають вловлювати ці неясні голоси й закони «храму живого» природи і через «ліси символів», не втрачаючи багатства барв і звуків, приходити до вираження глибинного, надчуттєвого, універсального.

З еволюцією поезії Бодлера до символізму змінюється його ставлення до слова, дається взнаки ще одне з визначальних завдань французького символізму - вивільнення чуттєвої сфери, настроєвості, емоційно-інтуїтив-ного його неопосередкованого вираження. В поетичній мові «Квітів зла» відбувається зміщення від розповідного й інформативного завдання до викликання та навіювання образів і уявлень, настроїв і душевних станів. Характерним у цьому плані є вірш «Вечорова гармонія», який весь побудований на повторах і підхопленнях, на «музикальному» навіюванні меланхолійного настрою (що з українських перекладачів найбільше тонко відчув і передав М. Драй-Хмара). «Мудро володіти мовою, - зазначав Бодлер, - це, значить, практикувати свого роду «чародійство», прагнути до того, щоб сучасна поезія ставала «сугестивною магією», в якій «об'єкт зливається із суб'єктом, зовнішній світ - із самим митцем».

Усе це, зрештою, було появою засадничих принципів французького символізму, які повного розвитку набудуть уже після смерті Бодлера. Цим передусім зумовлюється його особливе місце в історії французької і європейської поезії. Як писав Поль Валері, видатний французький поет XX ст.: «З Бодлером французька поезія, нарешті, вийшла за межі нації. Вона змусила світ читати себе; вона постала як сучасна; вона запліднила численні уми». Ця нова роль і значення французької поезії в європейській і світовій була закріплена й розвинута французькими послідовниками Бодлера, «великими символістами» С. Малларме, А. Рембо, П. Верленом і наступними поколіннями митців слова -Г. Аполлінером, П. Клоделем, П. Валері, Полем Елюаром, Сен-Жон Персом, Ж. Превером та ін.