Разом із тим, за влучним висловом О. Блока, він своєю поезією переконував, що й «перебуваючи в пеклі, можна марити про білосніжні вершини». Прикметним в цьому плані є вірш Бодлера «Духовне світання»:

Як до розпусника в сіянні ідеалу Заходить світло дня, рум'яне, мов дитя, Тварюка заспана вчуває каяття, І ангел будиться в гидкій душі помалу.

Для очманілого, який страждає й снить, І згадує свої блазенства низькородні, Вже відкривається принадливість безодні, Духовних просторів незаймана блакить.

(Переклад Д. Павличка)

За зізнанням поета, з дитячих літ йому були властиві два суперечливі відчуття - «жаху життя і екстазу життя». Друге з них, що мало в собі й прив'язаність до життя і, попри весь його «жах», своєрідну за-полоненість ним, рятувало поета від абсолютного песимізму й нігілізму. Водночас саме воно, пов'язане з відчуттям «жаху життя», штовхало його на пошуки нової, незнаної ще краси, що зростає на сучасному ґрунті, у світі, де розпускаються «квіти зла», осяяні, однак, світлом ідеалу.

Символізм Бодлера. Одна з найістотніших рис Бодлера - загострене відчуття нового у мистецтві й житті, спрямованість творчості на пошуки сучасної, «модерної» краси. Головне у мистецтві, наголошував він у своїх критичних статтях, - це відчуття духу сучасності й щире його вираження. В цьому прагненні до «сучасної краси» та в її вираженні він дедалі більше розходиться з романтизмом і загалом із засадами естетики XIX ст. і постає як попередник та зачинатель нової, модерної епохи європейської художньої культури, що починалася, зокрема, із символізму.

Однак символізм Бодлера та інших французьких поетів не зрозуміти, коли дотримуватися уявлень про цей напрям, які існували у нас довго і подекуди зберігаються й донині. Це - розуміння символізму як мистецтва, що відвертається від реального світу і спрямовується на осягнення й вираження непізнавальних сутностей і тайн, потрактування символу як містичного відображення потойбічного світу. Проте ця концепція, виведена з певних течій російського символізму, погано прикладається до символізму французького. За окремими винятками, ці настрої та проекції французьким символістам були чужі, їхня творчість переважно мала інше спрямування - на поетичне осягнення і вираження «поцейбічного світу». Однак світу, в якому під впливом прогресу науки змінився характер комунікацій між людьми, зросла роль абстракцій і знаків (символів) у їхньому спілкуванні і, відповідно, в їхньому світосприйнятті, з чим сучасні дослідники ставлять у зв'язок появу й розвиток французького символізму.

Безперечно, символ є найвживанішим і найактивнішим виражальним засобом в поезії Бодлера, але не завжди він є у нього символістським. Як відомо, кожен художній образ у тій чи іншій мірі є символом, бо він не тільки безпосередньо щось зображує, а й символізує щось