більш широке, істотне, загальне. В різних художніх системах співвідношення між зображувальним і символізуючим елементом в образі буває різне. Але нас у зв'язку з Бодлером цікавлять романтизм і символізм, в означеному плані системи близькі й водночас відмінні. Романтизм належить якраз до тих систем, у яких символізуючому елементу належить першорядне значення, а символізація є іманентною їй формою художнього узагальнення. Витікає це з того, що в романтизмі центр ваги змістився на сферу ідей, душевних станів, духовно-ідеального, що не має предметно-чуттєвого образу й знаходить художнє вираження в образі-символі.

Поезія Бодлера починалася в річищі романтичного символізму, поєднуючи дві основні течії пізнього французького романтизму -суб'єктивно-ліричну, представлену поетами «байронічної школи», і об'єктивно-живописну, що характеризується культом живописно-пластичного образу; її представляють живописний (пітторескний) романтизм 20-30-х років і його пізніша трансформація, парнаська школа 50-70-х років, до якої тривалий час відносили й Бодлера. При цьому його відомий сонет «Краса» витлумачується як естетична маніфестація парнасизму, що, слід сказати, не позбавлене підстав. Тут краса - це мрія, витесана з каменю, що підноситься як загадковий сфінкс; вона ненавидить рух, що зміщає лінії, їй чужі як сміх, так і плач, і все, що відбивається в чистих свічадах її очей, стає прекрасним і величавим. Якщо на змістовому рівні поезія Бодлера пов'язана переважно з байронічною течією, то на формальному вона виявляє спорідненість і з другою названою течією, передусім у пластичній виразності форми. Загалом же вона відзначається органічним поєднанням глибокого й інтенсивного ліризму з пластикою, пластичною силою і виразністю образу. Метафізична ідея чи ліричне переживання знаходять у нього напрочуд повне втілення в образах, рельєфних до скульптурності й водночас піднесених на духовну висоту символу.

Переважній більшості поезій «Квітів зла» властива двопланова структура, де перший план займають предмети, конкретні явища, деталі тощо; за ними, на другому плані, приховується ідея, абстракція, яка дедалі зростає у значенні, функціонально підпорядковує собі предметно-чуттєві образи і перетворює їх на символи. Так, наприклад, будується відомий вірш «Альбатрос», де образ володаря морських просторів, безпорадного й приниженого, перетвореного на посміховисько на матроській палубі, переростає у романтичний образ-символ поета і його долі в людському тлумі:

Поет подібний теж до владаря блакиті, Що серед хмар летить, як блискавка в імлі, Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій Він крила велетня волочить по землі.

(Переклад М. Терещенка)

Дуже часто в поезіях Бодлера такою «символічною складовою» виступає душа поета, його внутрішній світ, але це не змінює їхньої структури. Адже згідно з естетикою поета, викладеною в його критичних статтях, у художньому творі основне - ідея, концепція, і всі його частини мають підпорядковуватися її образно-експресивному вираженню. Ідея організовує всю художню тканину твору, котра, зрештою, стає її символічним втіленням.