найглибших прірв падіння, уява за законом протилежності запалює світоч найвищих ідеалів. Квіти чеснот в уяві поета не можуть розквітати без квітів зла, адже й світло дедалі яскравіше, чим глибші тіні».

Однак, говорячи про пов'язаність Бодлера з романтизмом, не слід забувати, що цей напрям був рухом широким та розмаїтим і різні його течії далеко розходяться між собою. Отже, необхідно тут уточнити, що творець «Квітів зла» був пов'язаний з романтизмом протестуючим, бунтівним, скорботним, що був названий, за іменем великого англійського поета, його зачинателя, «байронічним». Весь він пройнятий духом розчарування й протесту, йому притаманна специфічна «ідеалізація заперечення», котрій, зокрема, підлягають настрої та душевні стани, що породжуються неприйняттям дійсності й розладом з нею, а саме: меланхолія, розчарування, депресія, сплін, «світова скорбота» тощо. І чи не вперше в історії літератури ці негативні емоції набувають абсолютної естетичної вартості.

Усе це було сприйнято Бодлером і стало основою поетичної концепції «Квітів зла». Разом із тим у нього як у поета, що завершував епоху романтизму, всі ці мотиви й настрої знайшли особливо напружене патетично-трагічне вираження. Це була реакція на буття, котра, за словами поета, досягла «сили несамовитої пристрасті».

За своїм переважним змістом збірка й передусім и центральний цикл «Сплін та ідеал» - це лірична драма, де ідеалові безпосередньо протистоїть не сама дійсність, а «сплін» - важкий, хворобливий душевний стан, породжений цією дійсністю. В одному з віршів, звернених до мадам Сабатьє, «ангела радості, лагідності й світла», поет говорить, що його світ - це «тіньовий, похмурий і болісний бік буття й людської душі». Звичайно, поети зверталися до цих мотивів і до Бодлера, зокрема згадувані романтики «байронічної школи», але саме у нього цей настрій, це світосприйняття знайшли небачено згущене й конче сильне, виразно експресивне поетичне втілення. Вираження тяжкого, «сплінічного» стану душі досягається передусім своєрідною метафорикою, яка стягує все найпохмуріше й найзловісніше із світу предметно-чуттєвих явищ: дух поета тут - «піраміда», «бездонний склеп», небо на нього «давить, як свинцеве віко труни», дрова «глухо гупають об тротуар - так, ніби ешафот будує смерть трудна», «надія, мов кажан, б'ється боязкими крилами об каміння стіни», а в хворому мозкові «тчуть свої сіті павуки безчестя».

Однак страшні або відразливі грубо-предметні образи існують у високому напруженні ліричного поля поезії Бодлера, трансформуються в ньому й набувають суто ліричного змісту й експресії. Водночас вони витворюють узагальнений образ буття, образ гротескний, покликаний передавати його жах і потворність. Найважливіше зафіксувати: цей образ світу у «Квітах зла» не протиставляється однозначно поетові, як це спостерігаємо в романтиків, зокрема «байронічної школи». «Я» і «світ» у Бодлера не є антиподами, у потаємних глибинах своєї душі поет виявляє двополюсність і амбівалентність, тобто поєднування протилежностей.

Окремо слід сказати про бодлерівський ідеал. Сам поет дав йому таке визначення: «Ідеал - це не щось туманне, така собі скучна й безплідна мрія, що плаває під стелями академій. Ідеал - це людина, піднята до рівня справжнього життя, втілена пензлем або різцем у