були притаманні романтично-бунтарські настрої. За його власним визначенням, він «належав до покоління молодого, серйозного, насмішкуватого й загрозливого». Воно зневажало «хазяїв життя», ситих і самовдоволених обивателів, проклинало дріб'язкову й меркантильну «буржуазну добу», в яку він жив, драматично переживало принижене становище мистецтва і митців. Найближчими Бодлерові були поети «групи бузенго», до якої належали П. Борель, Ш. Ласайї, А. Ескірос, Ф. О'Недді та ін. Серед інших романтиків ці поети вирізнялися тим, що звернулися до сучасності, її поетичного освоєння, але це освоєння характеризується суцільним негативізмом. їм властиве було беззастережне неприйняття дійсності, поетизація негативних емоцій, породжуваних нею, марення й видіння, близькі до кошмарів. Сучасність поставала у них як світ, в якому панує зло, пишно розквітають «квіти зла», в чому ці поети близькі до поезії Бодлера.

Можна сказати, що Бодлер розпочав з бунту проти сім'ї, сімейного деспотизму, і тоді була закладена визначальна модель його відносин зі світом, яка далі не змінюватиметься, а буде лише розширятися й поглиблюватися, переростаючи в бунт проти суспільства і всього світопо-рядку. Однак це не означало, що він був революціонером, політичним бунтарем. Його бунт мав інший характер і розгортався у духовній, моральній, метафізичній сферах. Коли вибухнула Лютнева революція, Бодлер не лишився осторонь, його бачили на барикадах і в лютому, і в червні 1848 р. Проте він не керувався якоюсь політичною програмою, за словами його друга ПІ. Асселіно: «Бодлер любив революцію», але це була «не так любов громадянина, як любов митця». Коли спала революційна хвиля і породжений нею стан «героїчного сп'яніння», самому поетові цей стан починає здаватися загадковим і викликає спробу розібратися в ньому. В його щоденнику на початку 50-х років з'являється запис: «Моє сп'яніння 1848 року. Яка була природа цього сп'яніння? Нахил до помсти. Природне задоволення від руйнування. Літературне сп'яніння, спогади про прочитане».

Подальші події французької історії, державний переворот 1851 р. й встановлення Другої імперії приводять поета до стану роздратування й депресії, викликають трагічно-песимістичні настрої. В листах він скаржиться на безпросвітність життя, на брак радощів і надій, на душевну спустошеність і відчай. Словом, після 1848 р. він переживає глибоку душевну драму, яка знаходить потужне поетичне вираження в його творчості, передусім у збірці «Квіти зла».

Збірка «Квіти зла», провідні мотиви. Вона створювалася Бодлером протягом усього його творчого життя і ввібрала все краще, вивірене з його поетичної спадщини. В цьому вона схожа на «Кобзар» Шевченка чи «Листя трави» Вітмена; подібно до них, збірка поповнювалася з кожним виданням і остаточного вигляду та структури набрала в першому посмертному виданні 1868 р.

Назва збірки обиралася довго, зате виявилася напрочуд місткою та виразною. Вона сфокусувала суперечності епохи й самого Бодлера, у стислій формулі вмістила поетове сприймання сучасного світу як царства зла й водночас - його індивідуальний погляд на цей світ, вільний від моралізаторської декламації й пишномовності. Зухвала як на той час назва породила багато довільних тлумачень, пересудів та суперечок. Недоброзичливці Бодлера трактували її як поетизацію зла й