її явищами та течіями. Теннісону була близька традиція «озерної школи», особливо В. Вордсворта й Р. Сауті, традиція романтичної балади і поем на легендарно-історичні сюжети, сільської ідилії, і до них великою мірою зводиться його велика поетична спадщина. Найбільший і найвідоміший твір цього поета - цикл поем «Королівські ідилії» (1859) на сюжети середньовічних сказань про короля Артура та рицарів круглого столу. Безперечно, Тенні-сон був обдарованим поетом, його поезіям і поемам притаманні живописність малюнку і музикальність, але поряд із тим він часто впадав у сентиментальність та моралізаторство.

Роберт Браунінг був поетом зовсім іншого темпераменту й умонастроїв, в його поезії домінують інші мотиви й жанрові форми, і пов'язаний він з іншою традицією англійської романтичної літератури - з традицією філософсько-ліричної поезії Байрона і особливо Шеллі. Найвідоміша риса його поезії - її пройнятість драматичною стихією, що відбилося і в назвах його поетичних збірок: «Драматична лірика» (1842), «Драматичні поеми і лірика» (1845), «Dramatis personae» (1865). В його поезіях вирують палкі пристрасті й високі поривання та прагнення, що не завжди збуваються. Він продовжує розробляти жанрову форму драматичного монологу-сповіді й монологу-роздуму, які виголошуються ліричними героями, здебільшого легендарними особистостями. Ці монологи позначені інтересом до етичних проблем та колізій і тонким психологізмом, але вони часто мають надмірну мовно-стилістичну ускладненість.

Проте англійська поезія середини XIX ст. не обмежується лише творами пізнього романтизму. Наприкінці 40-х років виникло «Прерафа-елітське братство», яке стало визначним явищем у художньому житті країни і найяскравіше проявилося в поезії та живописі. До нього приєдналося чимало письменників і митців, а ядро «братства» становили поет і живописець Данте Габріел Россетті, живописці Вільям Гант і Джон Міллес, поетеса Христіна Россетті.

Прерафаелітизм був досить складним і неоднозначним явищем. Безперечно, в багатьох аспектах він пов'язаний з романтизмом. Про це промовляє і його бунт проти вікторіанства в житті й мистецтві, і його інтерес до культури докапіталістичних часів, культ «дорафа-елівського» пізньосередньовічного мистецтва, котре він протиставляв мистецтву «буржуазної епохи» як свій ідеал, і прагнення до синтезу мистецтв, зокрема поезії та живопису. Проте водночас у прерафа-елітизмі наявні елементи й тенденції, які його зближують із ранньо-модерністськими течіями - інтерес до підсвідомого й надсвідомого, до міфотворчості, до символічного прочитання картин і текстів тощо. Все це й робить «Прерафаелітське братство» значним, у певних аспектах вузловим явищем англійської літератури й мистецтва другої половини XIX ст.

Р. Браунінг