РОЗВИТОК ЗАХІДНОЇ ПОЕЗІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX ст.

Усі роди літератури - епіка, лірика й драма - є складовими спільного літературного процесу, але в різні епохи й різних художніх напрямах їхня роль і внесок у цей процес бувають різними, по-різному складаються й відносини між ними, аж до того, що в певні епохи вони набувають різного характеру й спрямування у своєму розвитку. До таких літературних епох належить середина XIX ст.

Початок і принаймні перша третина XIX ст. ознаменувалися яскравим розквітом ліричної поезії. Це епоха романтизму, яка, безперечно, належить до великих поетичних епох в історії європейських і американської літератур. Однак середина цього століття характеризується домінуванням прози в літературі. Це вже епоха реалізму, художньої системи, глибоко відмінної від романтизму, зокрема й тим, що в ній на передній план виходять прозові жанри й до них переходить провідна роль у поступі літератури. Наприкінці XIX ст. відбувається нове піднесення поезії, котре пов'язане з кризою реалізму і появою нових літературних течій - символізму, неоромантизму й імпресіонізму, які нині нерідко об'єднують під спільною назвою раннього модернізму.

Та слід зафіксувати, що і в епоху романтизму, яка в основному припадає на середину XIX ст., реалізм аж ніяк не був всеохоплюючим художнім напрямом. Стосується це не лише деяких мистецтв (наприклад, музики, яка лишилася переважно романтичною), а й літератури, певних її родів та жанрів. У літературі він потужно проявився в епіці, в прозових епічних жанрах, але цього не можна сказати про лірику, а також і про драматургію (в більшості європейських країн він стверджується в драматургії десь в останній третині XIX ст).

Отже, не буде перебільшенням твердження, що на відміну від прози лірична поезія у європейських та американській літературах і в епоху реалізму залишалася переважно романтичною. Так, в англійській літературі середини XIX ст. розвинувся реалістичний роман із такими вершинними явищами, як творчість Ч. Діккенса й В. Теккерея, Джорж Еліот і Е. Троллопа, але тогочасна англійська поезія - це передусім пізні романтики А. Теннісон, Р. Браунінг, А. Свінберн та ін. Схожа картина відкривається і у французькій літературі, де сучасниками Бальзака й Стендаля, Флобера й Золя були Ш. Бодлер, «несамовиті романтики», Леконт де Ліль і парнасці, перші символісти.