поезіє, дорога. // Леконт де Ліль, Жозе Ередія, // Парнаських зір незахідне сузір'я // Зведуть тебе на справжнє верхогір'я».

Однак насправді за своєю генезою і стильовою типологією парнасизм був явищем набагато складнішим. Його безпосередні витоки - у «живописному романтизмі», поширеній течії французької романтичної літератури кінця 20-40-х років, з якої вийшли поети-парнасці старшого покоління (Готьє, Банвіль, почасти й Леконт де Ліль, визнаний лідер групи). Проте, хоч і пов'язаний з «живописним романтизмом», «Парнас» був послідовним запереченням інших романтичних течій та шкіл. І передусім - романтичного суб'єктивізму, культу почуття й емоційності, що тоді уособлювалося в поезії Мюссе і його школи. Суб'єктивній поезії з її «ліричними надмірностями» парнасці протиставляли поезію безособову й об'єктивну, спрямовану не на вираження ліричного переживання, а на живописання об'єктивного світу й на філософічні роздуми-медитації. Замість ліричних хвилювань і вибухів -«висока безпристрасність» і спокійний погляд, що охоплює обшири світу і водночас фіксує окремі деталі в їхній мальовничій виразності. У послідовних поетів-парнасців, зокрема у найвидатніших, у Леконта де Ліля й Ередіа, живописність витісняє ліризм, світ постає в об'єктивізованому зображенні, а людина вводиться здебільшого як компонент живописно-пластичної композиції. Як, наприклад, у цій строфі Леконта де Ліля із вірша «Клеаріста»:

Під небом молодим від чого світло б'є -Чи від Зорі, що з хвиль запінених встає, Чи з усміху й очей краси-сиціліанки? Хто знає? Може, вас стрясає, як росу, Світило чарівне: і сяйво, і красу, І щастя молоді світанки?

(Переклад М. Зерова)

Коли ж парнасцям закидали, що, позбавлена ліричної атмосфери, їхня поезія холодна, вони відповідали: «Мармур теж холодний» -мармур давньогрецької пластики, в якій вони знаходили вище втілення краси.

В інших країнах Європи і в Америці процеси, якими ознаменувалася французька поезія другої половини XIX ст., в основному розгорнулися вже наприкінці віку. Однак і в поезії цих країн ситуація була різна, на перший план у них виходили різні течії та тенденції, а зміни й трансформації, що означали початок перебудови поезії, творення її нової поетики, розпочиналися в різний час і відбувалися з різною інтенсивністю.

Значний інтерес становить у цьому плані англійська поезія середини XIX ст. У ній в основному домінував пізній романтизм, представлений передусім Альфредом Теннісоном (1809-1892) і Робертом Браунінгом (1812-1889). Обидва вони сформувалися ще до початку правління королеви Вікторії (1837-1901), обидва вийшли з великої романтичної поезії наприкінці XVIII - на початку XIX ст., але пов'язані вони з різними

Л. де Ліль