Сергіївні. Вміння любити свого обранця, розуміти його, захоплюватися ним, тонкість душевних поривань, щирість та інтелігентність без самовпевненості, нав'язливої повчальності, командного тону тощо - ось що приваблює чеховських героїв у жінках. Звичайно, в наш час переможного фемінізму, коли жіноцтво часто переймає обов'язки чоловіків, героїні Тургенєва і Чехова - прозоро-ніжні, як квітки анемона, здаються застарілими, немодними, несучасними. Однак недосяжний нині ідеал «вічно жіночого» залишає у душі ностальгію, тугу за тим, що безжально винищує сучасна цивілізація.

Сюжет твору - це шлях оновлення героя через справжнє почуття до жінки. Він міг би стати сюжетом роману, але сила Чехова саме в тому, що він зумів на якихось 14-15 сторінках оповідання розповісти про людську вдачу, конфлікти життя і пристрасті людини, її духовне переродження, все, що хотів, і жанр роману для цього не був йому потрібний.

У «Дамі з собачкою», по суті, два оповідні голоси: авторський -спокійний, відсторонений, з нотками іронії і дуже різний за емоційною насиченістю голос Гурова. Його думки, почуття, сприйняття того, що з ним і навколо нього діється, письменник передає через внутрішній монолог героя або невласне прямою мовою, тобто тим же внутрішнім монологом, з коментарем, поясненням авторських слів. Голос Гурова під час оповіді змінюється, із самовдоволено-спокійного, безбарвно врівноваженого стає схвильованішим. Кохання дарує Гурову прозріння. Він бачить ницість свого існування, жілюгідність усього, чим живуть люди його оточення, і в його думках з'являються емоційно забарвлені, різкі, гнівні слова. Так само в міру моральних змін, що відбуваються в душі Гурова, з авторського голосу зникає іронія, він стає співчутливим, навіть патетичним.

Суттєву роль в історії кохання відіграють, як це характерно для Чехова, картини природи й осіннього Криму з його «морем, горами, хмаринами, широким небом», і зимової засніженої Москви, коли «приємно бачити білу землю, білий дах, дихається м'яко, славно... біля старих лип і беріз, білих від інею, і, нарешті, міста С., в якому запам'ятовується лише сірий паркан навпроти дому Дідериців на Старо-Гончарній вулиці. Письменник змальовує картини природи лише небагатьма штрихами, вживає кілька барв, називає лише кілька знакових предметів, наприклад море, гори, кипариси. Вони, по суті, не мають самостійного значення, а передають настрій персонажів, наголошують на ньому. Так, ялтинську природу Гуров бачить дуже по-різному. Напередодні кульмінаційної сцени в номері готелю, коли Гуров і Анна Сергіївна стають коханцями, збудження, неспокій героя переданий і тим, що він відчуває задуху, хоче весь час пити, «а на вулицях вихором несло пил, зривало капелюхи». Потім, коли кохання обох досягає гармонії і повноти, сидячи з молодою жінкою на лаві в

Кукринікси. Ілюстрація до оповідання «Дама з собачкою»