pe...» Толстой вважав правильне уявлення про щастя найне-обхіднішою умовою належного виховання людини - громадянина, патріота своєї країни, гармонійної особистості. Щастя розкривається у філософській концепції Толстого як «життя для інших». Після пережитих потрясінь і розчарувань П'єр викладає в богучарівській розмові з князем Андрієм суть зробленого ним морального відкриття: «Жити тільки так, щоб не робити зла, щоб не розкаюватись, цього мало. Я жив так, я жив для себе і занапастив своє життя. І тільки тепер, коли я живу, принаймні намагаюся (зі скромності виправився П'єр) жити для інших, тільки тепер я зрозумів усе щастя життя».

Мішенню сатири і викриття є в романі той спосіб існування, який заснований на прагненні до особистого блага, розрахунку й егоїзму. І тут Толстой також не залишає розмови про «чесноти», тільки йдеться не про «справжні», а про «уявні» чесноти (зовнішня вихованість, фальшива сором'язливість, самоповага як себелюбство, поміркованість як розрахунок, схильність до «гри» і пози). Критично зображено побут і звичаї придворної знаті (салон Анни Павлівни Шерер, князь Василій, Елен і Анатоль Курагіни). Обмеженість гроі^ідського кругозору, вузькість інтересів, лицемірство, позерство і розбещеність станової верхівки - це, як постійно відзначає розповідач, є наслідком не лише розкоші й неробства, а й низьких моральних норм людей, які живуть, подібно до князя Василія, за принципами: «Ця людина тепер у силі, я повинен здобути її довіру та дружбу і через неї влаштувати собі надання одноразової допомоги...», «Ось П'єр багатий, я повинен заманити його одружитися з дочкою і позичити потрібні мені сорок тисяч...» Такий моральний, точніше аморальний, кодекс протирічить «належному», але входить до поняття «світу існуючого», виражаючи авторське філософське уявлення про повноту, складність і суперечливість життя.

Діалектика душі. Вражаюча кількість подій, великих і малих, значних і незначних, відбувається з героями Толстого, але кожна подія осмислена в перспективі всього життя персонажа. У «Війні і мирі» з надзвичайною художньою силою передається динаміка особистості, те, що сам Толстой любив називати «плинністю» характеру. В розмаїтті та розвитку властивостей своєї натури постають перед читачем і головні герої роману, і герої другорядні, епізодичні. Жоден із них не залишається незмінним упродовж усієї розповіді. Морально, духовно, інтелектуально зростають Андрій Волконський, П'єр, Ната-ша, княжна Мар'я. В державно думаючому активному діячі, який занепокоєний долею країни, її майбутнім, насилу можна пізнати П'єра - героя перших сторінок роману, багатого спадкоємця, добродушного гуляку, завсідника приятельських вечірок і бенкетів, любителя розіграшів. У процесі духовного зростання, внутрішнього оновлення персонажа Толстой-психолог завжди відмічає вирішальний момент, «катастрофу», злам долі. Пошуки «своєї точки» в житті П'єром, князем Андрієм, Наташею Ростовою мають характер драматичний, але, як правило, така боротьба завершується радісним, оптимістичним прозрінням і стає вступом до нового життєвого етапу. Складні душевні порухи героїв передаються Толстим через внутрішні монологи, діалоги-спори, через так звані «безсловесні стосунки», які виражаються за допомогою жестів, зовнішньої реакції, через змалю