можна розглядати як соціально-психологічний, «суспільний» (за термінологією Салтикова-Щедріна) роман, який принципово відрізняється від «любовно-сімейного» роману в його західноєвропейському варіанті.

Отже, зводити весь зміст твору до однієї теми, пов'язаної із залишенням Анною сім'ї, її трагічним коханням-пристрастю і самогубством на залізниці, неправомірно і хибно. Однак не можна обминути того факту, що роман названо ім'ям героїні. Це свідчить про певну поетику сюжетотворення, де всі лінії оповіді стягнуті до єдиного центру - образу головної дійової особи, через яку найбільшою мірою розкривається авторська ідея.

Анна Кареніна - нова постать у творчості письменника. В жодному з жіночих образів у творах Толстого трагедія особистості не виражена з такою силою. Подібно до героїв та героїнь Достоєвського, Анна «переступає» через загальноприйняту норму, кидає виклик умовностям, фальшивим цінностям і водночас стає «жертвою» як згубного для неї оточуючого середовища, так і власної «натури».

У характері Анни передусім підкреслюється повнота життєвідчування, пристрасність, гостра жага життя, потяг до чистоти людських стосунків і глибини почуття, що, за Толстим, є свідченням обдарованості й значності особистості. Метафоричний символ «вогонь життя» стає визначальним у зображенні Анни і багато чого прояснює у її вчинках.

Істотним є те, що подібні думки наявні в романі не у формі прямих авторських суджень, а доводяться до свідомості читача суто художніми засобами, через опис того враження, яке героїня справляє на оточуючих. Краса й одухотвореність Анни викликають симпатії різних людей. Доллі Облонська і Кіті зачаровані її відкритістю, щирістю, тактом, душевною чулістю. Костянтин Левін, який осуджував Анну до знайомства з нею, під час зустрічі змушений визнати її позарядовість, тонкий розум і освіченість. Про письменницький талант, творчу енергію Анни говорить Стіва Облонський. Такий нара-тивний прийом, який полягає у змалюванні персонажа з позиції «іншої свідомості», крізь сприйняття іншої особи, став важливою ознакою стилю і способом вираження авторської точки зору саме в романі «Анна Кареніна». Поряд із відсутністю прямих авторських коментарів (у «Війні і мирі», як пам'ятаємо, їхня роль дуже важлива) це сприяло тому, що в «Анні Кареніній» авторське ставлення до героїв, їхніх вчинків набуло максимальної завуальованості, прихова-ності. «Об'єктивність» такого роду (в дусі Флобера) спричинилася навіть до нерозуміння роману першими читачами і критиками, які не розгледіли новаторських відкриттів Толстого, а побачили у романі «салонне» зображення «панських амурів» і в розгубленості запитували себе: «Кому ж співчуває автор? Кого осуджує? Що він хотів виразити романом? »

«Якби ж я хотів сказати словами все те, що мав на увазі виразити романом, то я повинен був би написати роман такий самий, який я написав спочатку», - говорив Толстой. Відповідь неможливо сформулювати в одній фразі; вона міститься в усій структурі роману, в «лабіринті зчеплень» (Л. Толстой), у співвідношенні образів, мотивів, асоціацій, в узагальненому змісті епіграфа «Мне отмщение, и аз воздам ».