Чому «Війну і мир», згідно з думкою Толстого, небажано також називати романом? Зазначимо, що після завершення другого роману «Анна Кареніна» Толстой підкреслив, що написав «саме роман». Письменник, певна річ, використав досвід російської і світової романістики, але значно трансформував її традиції. Створюючи «Війну і мир», він відмовився від «штучності» так званого «романного сюжету», який здебільшого обмежує романний простір, час, кількість дійових осіб і зосереджується на долі одного або декількох головних героїв.

Разом із тим «романна стихія» пронизує «Війну і мир», проявляючись в активному ставленні автора до зображуваного світу, в першочерговій увазі до особистості, людини, її ролі в житті суспільства, в ретельно розроблених сюжетних лініях, пов'язаних із долею Андрія Волконського, П'єра Безухова, Наташі Ростової, з життям цілих родин. При цьому змалювання приватного життя людини, розкриття неповторної індивідуальності кожного з героїв (головних і епізодичних, другорядних) поєднується з масштабним, всеосяжним зображенням історичних подій національного і загальнолюдського значення, що і пов'язує «Війну і мир» як «роман» з жанром епопеї. Твір Толстого «овіяний епічним духом, в ньому приватне і суспільне життя Росії перших років нашого століття відтворено рукою митця» - така опінія склалася вже у XIX ст., ще за життя Толстого. Давно помічено, що епілог «Війни і миру» є схожим на пролог нового роману про молоде покоління Волконських і Безухових. У цьому полягає не лише великий моральний смисл, а й важлива жанрова особливість толстовського твору, який не має традиційної зав'язки й розв'язки і немовби відтворює безперервний потік життя, ходу історії. Це також визначальна риса епопеї.

Надзвичайна складність і розмаїття проблематики, єдність історичних сцен та картин звичаїв, трагедійних і ліричних мотивів, психологічних етюдів та філософських коментарів, змалювання «руху народів», універсальний погляд на історію, величезна кількість дійових осіб (історичних і вигаданих; персонажів тут понад 500), неосяжний географічний простір роману, події якого відбуваються в Росії, Пруссії, Франції, Австрії, у столиці і в провінції, в партизанському лісі й на відкритому просторі поля бою, - усе це вражає уяву читача, викликає в пам'яті величні творіння людського генія: епічні поеми різних народів, давньоіндійські сказання, героїчний епос Стародавньої Греції.

«Світ, можливо, не знав іншого художника, в якому вічно-епічне, гомерівське начало було б таким же сильним, як у Толстого», - стверджував у наш час Т. Манн. Думку про спорідненість свого роману і гомерівських епічних творів висловлював і сам Толстой: «Без удаваної скромності - це як Іліада...»

Давній епос, який ґрунтується на міфології, неможливо повторити, відтворити в первісному вигляді. Твір Толстого співвідноситься з класичною епопеєю насамперед за принципом змалювання життя в його універсальному охопленні. Енциклопедичний підхід до зображення світу і людини поєднується у «Війні і мирі» з «об'єктивним», немовби поза втручанням автора, описом осіб і подій.

У «Війні і мирі» Толстой сполучає в певну жанрову єдність роман і епос, поему та історичну хроніку, філософський трактат й сімейну хроніку. Жанр «роману-епопеї» не передбачає з доконечною не