Є. Лансере. Ілюстрація до повісті «Хаджи-Мурат»

Останні роки життя Толстого - це така ж сама титанічна робота духу, невтомні пошуки нових форм у мистецтві, активна публіцистична, громадська діяльність. Центральним твором «пізнього» періоду творчості став роман «Воскресіння» (1899). Євангельська міфологема «воскресіння» розкриває сутність авторської концепції «оновлення» не тільки окремої людини, а й усього народу, всієї країни та, зрештою, всього світу на началах соціальної справедливості й християнської моральності. Життєвий епізод, який було покладено в основу романного сюжету, почерпнуто автором із судової хроніки.

Початку твору, першим його фразам, за якими, як за камертоном, настроюється весь твір, Толстой надавав особливого значення. Роман відкривається картиною весни - явища, яке щорічно повторюється і завжди є новим у кругооберті життя. Так в оповідь входить тема «воскресіння», «оновлення». Рядки про природу, що прокидається після довгого зимового сну, звучать прелюдією до розповіді про воскресіння людської особистості.

Проте цей чудовий весняний пейзаж, пробудження і порив усього живого до світла і сонця різко контрастують із зображенням людських дій, що суперечать природному процесу життя: люди калічать, спотворюють землю, димлять кам'яним вугіллям і нафтою, виганяють із міст тварин і птахів.

Один із шедеврів толстовської прози, улюблений твір автора, повість «Хаджи-Мурат» (1904) було створено значною мірою під впливом минулих «кавказьких» вражень. Головний герой повісті - Хаджи-Мурат - історична особа, учасник релігійно-національного руху «газават», права рука ватажка горців Шаміля. Трагічна колізія, в якій опинився Хаджи-Мурат, що мріяв про особисту свободу і свободу для свого народу, стала змістом повісті.

У стані душевної тривоги, неспокою, розгубленості, невдоволеності оточуючим Толстой на вісімдесят третьому році життя залишає Ясну Поляну. Застудившись у дорозі, він помирає на станції Астапово 7 (20) листопада 1910 р.