роки залишили помітнии слід у його житті, його творчій біографії. Кавказькі враження - воєнні сутички, близьке знайомство з життям, фольклором талановитих і гордих народів Кавказу - багатоголосною луною відбились у творчості Толстого. Участь у Кримській війні (1853-1856) - інший, але також «південний» період у житті письменника. Лев Толстой був учасником Севастопольської оборони, бився на найтруднішій ділянці фронту - четвертому бастіоні. За відвагу його було нагороджено орденом Анни 4-го ступеня і двома медалями.

Особистість, людина, але тепер уже не в буденних життєвих ситуаціях, а в екстремальних умовах війни, привертає увагу у «воєнних» нарисах «Набіг», «Рубання лісу», «Севастопольських оповіданнях» (1855-1856). Моральний кут зору в розмові про хоробрість, патріотизм, доблесть, розгляд психології і поведінки людини на війні визначили специфіку й неповторний характер толстовської «воєнної» прози. У змалюванні трагізму війни Толстой досягнув вершин реалістичного опису.

У своїй палкій статті-рецензії, присвяченій «Дитинству», «Отроцтву», «воєнним» оповіданням Толстого, М. Чернишевський відзначив дві знаменні якості творчої манери письменника: «чистоту морального почуття» і майстерність психологічного аналізу, вміння митця передавати найтонші нюанси переживань, змальовувати перехід одного почуття в інше, засобами художнього слова «відтворювати» течію психічного процесу.

Такому методу психологічного аналізу, який сформувався вже в ранній творчості письменника, критик дав визначення - «діалектика душі».

Тоді ж, у 50-60-і роки XIX ст., складається, а потім в наступні періоди творчості еволюціонує художньо-етична система Толстого. Хоча і не позбавлена внутрішніх протиріч, система поглядів письменника відзначалася суворістю і послідовністю, своєрідністю та оригінальністю. Впадає в очі постійна наявність у ній центру тяжіння всіх філософських, естетичних, етичних роздумів автора. Цей центр - ідея духовного зростання людської особистості, морального вдосконалення окремої людини і суспільства в цілому. Слово «самовдосконалювання» можна вважати своєрідним етичним девізом як самого письменника, так і головних героїв його творів.

Зерном, з якого виріс комплекс етичних, соціальних, естетичних уявлень Толстого, було філософське питання про «чесноти», роздуми про природу таких людських властивостей, як чесність, правдивість, хоробрість, героїзм, доброта, щирість, відвертість, та про їхні антиподи - брехню, фальш, боягузтво, егоїзм, неробство, марнославство. Учення про «чесноти» - одне з найдавніших. Воно є присутнім у філософії античних авторів Арістотеля, Платона, Епіктета, Сенеки, Марка Аврелія, у світоглядних системах французьких мислителів Паскаля, Монтеня, просвітителів Дідро, Руссо, Вольтера, у східній філософії Лао Цзи, Конфуція. До названих (і багатьох інших) представників

Л. Толстой. 1849