французьких військ під час Бородінської битви, весь хід бою. Йому довелося піддати ретельній перевірці на історичну істинність усіх зібраних ним документальних свідчень.

Роман-епопея. Більшість дослідників погоджується на тому, що «Війна і мир» - «роман-епопея». Є й інше, менш розповсюджене, визначення жанру твору Толстого - «історична епопея».

Унаслідок напружених творчих пошуків письменника з'явився твір незвичайний щодо жанру, і питання про сприйняття читачами жанрової форми було для автора принципово важливим. Толстой просив редактора-видавця не називати в об'яві його твір «романом». Неодноразово він пояснював, що «це не роман, ще менше поема, ще менше історична хроніка. «Війна і мир» є те, що бажав і міг виразити автор у тій формі, в якій воно виразилося». «Війна і мир» дійсно не є «історичною хронікою» в точному розумінні слова як твір, віддалений від цього жанру, оскільки історична хроніка передає зовнішній перебіг подій, не заглиблюючись в їхню філософську сутність. Історична хроніка, на думку письменника, більшою мірою співвідноситься з «історією-наукою», ніж з «історією-мистецтвом» (терміни Толстого).

«Історія-наука» передбачає детальне змалювання історичних подій, історичних осіб. «Історія-мистецтво», - писав Толстой, - як будь-яке мистецтво, йде не вшир, а вглиб, і предметом її може бути зображення життя всієї Європи і зображення життя одного мужика в XVI столітті».

Історик і художник, вивчаючи й представляючи історичну епоху, мають різні завдання, наголошував Толстой. Художник не може обмежитися змалюванням історичного діяча лише як символу певної історичної події, показати його з одного - суто історичного - боку, наприклад як полководця. Письменник дотепно відмічав: «Кутузов не завжди з підзорною трубою, вказуючи на ворогів, їхав на білому коні». Такий Кутузов - міф, але не особистість, не характер. Тільки художній твір може відбити сутність епохи, передати її аромат, «віяння», розкрити моральний та філософський смисл історії через образ людини. Все це входило до намірів автора «Війни і миру» і набуло блискучого втілення.

Діючи у дусі й стилі «історії-мистецтва», Толстой зняв лінію поділу між історичною подією та приватним життям, яка є характерною для жанру історичної хроніки і значною мірою також для жанру традиційного «масового» історичного роману XIX ст. У подоланні цієї межі Толстой спирався на традиції новаторської історичної оповіді В. Скотта.

Чому «Війна і мир», з точки зору Толстого, «не є поемою»? Непряму відповідь дано в тексті роману: «Древні залишили нам зразки героїчних поем, в яких герої становлять весь інтерес історії...» Однак, -продовжує автор-оповідач, - «для нашого людського часу історія такого роду не має сенсу». У «Війні і мирі» поряд із «героями», історичними діячами, представлені звичайні, рядові учасники історичного процесу. Згадаймо слова Гейне: «Кожна людина - всесвіт». Це дуже співзвучно із світоглядними уявленнями Толстого, який у «Війні і мирі» показав, як у кожній людині віддзеркалюється історія її часу, її народу і воднораз історія всього людства. Іншим, ніж у «поемі», є і пафос твору.